Трагедія гетьмана Мазепи. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
щоби ще гучніше калатали у дзвона!
– Дак куди вже гучніше, як і так від того калатання у вухах позакладало.
– Хай калатають! Щоби і в нього, чародія, нарешті позакладало!
У Батурині, дізнавшись тієї ночі по причину бовкання дзвону на дзвіниці Кочубеївської церкви, народ таки й справді похвилювався: як?
Навіть аж обурювався: як??? Гетьман закохався? Як ніби він не мав права закохуватися. Та й любов не від диявола приходить до людини, від Бога!
– Закохався!
– У шістдесят п’ять?
У шістдесят п’ять???
Хоча можна сказати й по-іншому: гетьману було (як він закохався в Мотрю Кочубеївну) всього лише шістдесят п’ять – це з якої дзвіниці подивитися, а тоді вже в дзвона бевкати. Мовляв, що ж ви хочете, як йому було всього лише шістдесят п’ять, а поет сказав, що любові будь-який вік підвладний. У цьому і наше щастя.
Як дожив я до віку Мазепи (коли він закохався у Мотрю, себто до шістдесяти п’яти літ) і жив далі, і в сімдесят теж закохався, адже був усе ще молодим.
Тоді ж і написав я вірша на цю тему. І тоді ж переконався: люблять (і закохуються) і в шістдесят п’ять, і в сімдесят, і…
І – так далі.
І пригадалося мені – дозвольте вдатися до особистого інтиму: коли мені було стільки ж віку – шістдесят п’ять, а потім і сімдесят, я…
Я закохався. Благополучно. А закохавшись, написав вірша, що його пропоную оце читачам.
На ять – це означає, за словником, найвищу якість.
Немає молодості у п’ятдесят,
Але і старості немає в сімдесят.
Хоч як тут не крути —
Така вже філософія моя.
Є ти і світ,
Якому кажеш ти:
– Привіт!
Це я.
Прийшов до тебе з небуття,
Спізнати, що воно таке – життя
У світі білому на кульці з іменем Земля.
І хай мені не п’ятдесят,
Мені всього лиш сімдесят,
Але в душі, як і раніше
(І це мені видніше),
Як і раніше,
як і раніше —
двадцять п’ять.
Навколо білий світ
Буя,
Якому кажеш ти —
Привіт,
Це я.
Прийшов не просто жити
Прийшов, щоб дівчину,
щоб дівчину іще,
іще любити.
Мені в душі всього,
всього лиш двадцять п’ять.
І я люблю, як і раніш,
як і раніше,
Як і раніш, люблю на ять.
P. S. Ось так, товариші,
Добродії, брати
(І ти, мій друже, й ти)
Любов завжди
на ять,
Коли – не в паспорті,
коли в душі
Твоїй,
в душі твоїй всього лиш,
всього лиш
двадцять п’ять.
Ось тоді і в шістдесят п’ять, і в сімдесят з чимось (але за умови, що в душі двадцять п’ять) прийде остання Любов, остання, але перша (перша!) справжня.
І хай тоді називають ловеласом чи козацьким донжуаном,