Сповідь. Жан-Жак Руссо
Читать онлайн книгу.
на свої улюблені ферми, назавжди відмовляючись від служіння Марсу.
Як же перші враження від Парижа розчарували мене! Зовнішнє оздоблення Турина, краса вулиць, симетрія і правильність його забудови змушували мене шукати в Парижі чогось ще кращого. Я уявляв собі місто не лише велике, а й прекрасне, найзначнішого вигляду, де на всіх вулицях стоять мармурові й золоті палаци. Увійшовши до Парижа через передмістя Сен-Марсо, я опинився на брудних смердючих вуличках, серед потворних непоказних будиночків, бачив скрізь нечистоту й бідність, жебраків, биндюжників, штопальниць, продавчинь настоянок і старих капелюхів. Це відразу так вразило мене, що вся справжня пишність, яку я згодом бачив у Парижі, не могла згладити цього першого враження, і я назавжди зберіг таємну відразу до життя в цій столиці. Можу сказати, що весь час, поки я жив у Парижі, я тільки й шукав можливості оселитися від нього подалі. Отакі плоди дуже палкої уяви: вона перебільшує ще більше, ніж перебільшують люди, і бачить завжди більше від того, що вони розповідають. Мені так розхвалили Париж, що я уявив його схожим на стародавній Вавилон, який, можливо, так само розчарував би мене, якби я його побачив. Те саме сталося зі мною в Опері, куди я поспішив піти наступного дня; те саме сталося з Версалем, а ще пізніше – коли я побачив море; те саме відбуватиметься зі мною завжди, коли бачитиму те, про що чув дуже багато захоплених відгуків, оскільки ні людям, ні самій природі неможливо перевершити багатство моєї уяви.
Судячи з того, як мене прийняли всі ті, кому я передав рекомендаційні листи, я вирішив, що кар’єра моя забезпечена. Найбільше мене рекомендували панові де Сюрбеку, який залишив службу і філософськи жив на самоті у Баньє, але він зустрів мене найменш люб’язно. Я відвідав його кілька разів, і він жодного разу не запропонував мені навіть склянки води. Люб’язніше прийняли мене у пані де Мервейє, своячки перекладача, і в його племінника, гвардійського офіцера. Мати із сином не лише привітно зустріли мене, а й запросили приходити обідати в них. Я часто цим користувався під час свого перебування в Парижі. Я подумав, що пані де Мервейє була колись гарна; її чорне красиве волосся лежало кучерями на скронях. Вона зберегла те, що не зникає разом із красою, – дуже привабливий розум. Вона зробила все, що могла, щоб допомогти мені, але ніхто її не підтримав, і незабаром я розчарувався у співчутті, яке, як мені спочатку здавалося, всі тут до мене виявляли.
Однак треба віддати справедливість французам: вони не так розсипаються в марних обіцянках, як про них кажуть, а коли щось обіцяють, то майже завжди щиро, але їхня манера вдавати, ніби вони співчувають вам, обманює гірше, ніж слова. Грубі компліменти швейцарців можуть увести в оману хіба що дурнів. Поводження французів простіше і тим привабливіше: можна подумати, що на словах вони обіцяють менше, ніж мають намір зробити для вас, бажаючи згодом приємно вас здивувати. Скажу більше: у своїх почуттях вони зовсім не фальшиві; з природи вони послужливі, людяні, доброзичливі