Сповідь. Жан-Жак Руссо
Читать онлайн книгу.
не любив Годара; і треба визнати, що полковника важко було полюбити. Мені захотілося надіслати йому свої вірші, мої друзі підтримали мене. Я вклав вірші в конверт і надписав його адресу. Оскільки в Парижі тоді не було міської пошти, я сунув пакет у кишеню і відправив його дорогою з Осера. Я й тепер іноді сміюся, уявляючи собі його гримаси, коли він читає цей панегірик, у якому він був зображений як живий. Починався він так:
Tu croyais, vieux penard, qu’une folle manie
D’élever ton neveu m’inspirerait l’envie.
(Ти думав, старий спідничнику, що дурощі сповнять мене бажанням виховувати твого племінника.)
Цей маленький вірш, погано написаний, але не позбавлений дотепності, що свідчив про мій сатиричний талант, – єдиний подібний твір, що вийшов з-під мого пера. У мене дуже незлобиве серце, для того щоб я міг користуватися цим талантом, але я думаю, що з деяких полемічним творів, написаних для самозахисту, можна судити, що якби у мене була войовнича вдача, то моїм критикам було б не до сміху.
Думаючи про забуті подробиці мого життя, я найбільше шкодую, що не вів щоденника у подорожах. Ніколи я так багато не думав, не жив так напружено, не ставав, так би мовити, до такої міри самим собою, як під час своїх піших подорожей. У ході є щось таке, що надихає і пожвавлює мої думки; зате, залишаючись на одному місці, я майже не можу думати: моє тіло мусить рухатися, щоб надати руху і розуму. Вигляд сільської місцевості, зміна чарівних пейзажів, свіже повітря, здоровий апетит і бадьорість, що з’являються у мене під час ходи, відчуття невимушеності в харчевнях, віддаленість від усього, що змушує мене відчувати свою залежність, – усе це звільняє мою душу, дає велику сміливість думці, оточує мене незчисленним сонмом живих істот. Я стаю володарем усієї природи, моє серце, переходячи від одного предмета до іншого, з’єднується і рідниться з усім, що йому подобається, оточує себе привабливими образами, чарується чудовими відчуттями. Якщо я подумки малюю їх – яка сила пензля, яка свіжість барв! Яку виразність мови вкладаю я в них! Кажуть, що все це можна знайти в моїх творах, хоча й написаних на схилі віку. О, якби я міг показати твори моєї ранньої молодості, створені в дні поневірянь, – твори, які я складав, але ніколи не записував!.. Чому ж я їх не записав?
А навіщо мені було їх писати? – відповім я, навіщо мені було позбавляти себе справжньої втіхи лише заради того, щоб розповісти іншим, чим я тішився? Що мені було до читачів, до публіки, до всього світу, коли я ширяв понад хмарами? Крім того, хіба я носив із собою папір і перо? Якби мені довелося турбуватися про все це, жодна думка не прийшла б мені до голови. Я не передбачаю своїх думок, вони приходять, коли їм заманеться, а не тоді, коли хочу я. Вони не приходять зовсім або ж їх приходить безліч, приголомшуючи мене своєю кількістю і силою. У той час я писав би по десять томів щодня. Але де знайти час, щоб записати їх? Зупиняючись, я думав лише про ситний обід, вирушаючи в дорогу – лише про те, щоб іти. Я відчував, що за дверима мене чекає новий рай, і думав лише про те, як його відшукати.
Ніколи