Пентакль: Збірка. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
її знітила.
Вона кивнула панку, і той відповів недбалим кивком.
– Ви розумієте, чернець… – бубонів піп.
– Усе я розумію, отець Власій. Більше, ніж ви думаєте…
Через годину з’явився клієнт, записаний на пів на восьму. Тлустий, добре одягнений бичок середнього віку. Просив „розкинути“ на бізнес. Коли карти вже лягали на стіл, бичок раптом запитав про реєстрацію. Нюрка тицьнула йому „мандат“ відділу культури, ліцензію Мінохорони здоров’я, – інші документи, але клієнт не вдовольнився і мовчки зазбирався додому. Уже біля виходу чесна ворожка, погано розуміючи, що робить, тицьнула бичку повістку: ось, мовляв, у суботу, усе як годиться…
– Ага, – клієнт задоволено почухав голену потилицю. – Тоді запишіть мене на наступний понеділок. Так, пізніше, я багато працюю. Якщо з реєстрацією виникнуть проблеми, зателефонуєте мені. Ось візитка. Щоб даремно не ходити…
Уночі Нюрка спала погано. Субота пройшла як з похмілля: нудно, клопітно.
А ближче до півночі Ганна Павлівна, дивуючись сама собі, замовила таксі.
– Ну що, так і будемо в мовчанку грати?
Запитання таксиста висмикнуло Нюрку із заціпеніння. Виявляється, вона уже хвилин п’ять тупо вирячувалася з вікна таксі, мов баран на нові ворота. Вірніше, ворота були старі. І стіна навколо воріт була стара, обшарпана. Штукатурка місцями обвалилася, оголивши щербату цеглу кладки. Жовте світло ліхтаря косо падало на чавун стулок, відкидаючи у двір візерункову тінь. Далі починалася темрява, і в цій темряві ввижалося таємне ворушіння. Кущі вітром колише? Вітру начебто немає… У глибині двору невиразно вимальовувалися обриси присадкуватого будинку, де привітно світився прямокутник вікна. Єдиний в усій окрузі.
А ще на стіні була табличка: Греківська, 38. Ліхтар висвітлював табличку знехотя, з панського жалю, тому цифра „38“ здавалася непомірно опуклою, немов надутою зсередини.
Звук кроків сколихнув пустельну вулицю. Нюрка здригнулася, але під ліхтарем з’явилися двоє банальних міліціонерів з собакою. Патрульні зупинилися прикурюючи. Чорний з підпалинами „німець“ сів на тротуар, строго рикнув на самотнє таксі і раптом завив. Тужливо й приречено, що аж ніяк не пасувало до здоровенної службової псини. Патрульний смикнув повідець, і „німець“ слухняно заткнувся.
У Нюрки трохи відлягло від серця. Раз міліція патрулює, виходить, не зовсім глухомань. Буде хоч кого на допомогу покликати. Та й таксі вона відпускати не збирається.
– Зачекайте мене тут. Незабаром назад поїдемо.
– Це скільки завгодно, – із задоволенням пробасив таксист, приймаючи м’ятий червінець.
Нюрка вибралася з машини, оглушливо ляснула дверцятами і рішуче попрямувала у двір. Мимохідь глянула на годинник. Без п’яти дванадцять. Це добре.
Спізнюватися вона не любила.
Темрява за воротами була рідшою, ніж здавалося з вулиці. З-під ніг метнулася кішка, ледве не забезпечивши пізній гості інфаркт міокарда. Блідо-жовта доріжка світла лежала на трьох корявих сходинках. Нюрка