---

Скачать книгу

---

вода синішає.

      «Той, що греблі рве»

      З гір на долину

      біжу, стрибаю, рину!

      Місточки збиваю,

      всі гребельки зриваю,

      всі гатки, всі запруди,

      що загатили люди, –

      бо весняна вода,

      як воля молода!

      (Хвилює воду ще більше, поринає і виринає, мов шукаючи щось у воді.)

      Потерчата (двоє маленьких, бліденьких діток у біленьких сорочечках) виринають з-поміж латаття.

      Перше Чого ти тута блудиш?

      Друге Чого зо сну нас будиш?

      Перше Нас матуся положила

      і м’якенько постелила,

      бо на ріння, на каміння

      настелила баговиння,

      і лататтям повкривала,

      і тихенько заспівала:

      «Люлі-люлі-люлята,

      засніть, мої малята!»

      Друге Чого ж ти тут шугаєш?

      Перше Кого ти тут шукаєш?

      «Той, що греблі рве»

      Тую Русалку,

      що покохав я змалку,

      бо водяній царівні

      нема на світі рівні!

      Збігав я гори,

      долини, яри, ізвори, –

      милішої коханки

      нема від озерянки.

      Зіб’ю всю вашу воду,

      таки знайду ту вроду!

      (Бурно мутить воду.)

      Потерчата Ой леле! не нуртуй!

      Хатинки не руйнуй!

      Печера в нас маленька,

      що збудувала ненька.

      Убога наша хатка,

      бо в нас немає татка…

      (Чіпляються йому за руки, благаючи.)

      Ми спустимось на дно,

      де темно, холодно,

      на дні лежить рибалка

      над ним сидить Русалка…

      «Той, що греблі рве»

      Нехай його покине!

      Нехай до мене зрине!

      Потерчата поринають в озеро.

      Виплинь же, мила!!

      Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки – один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок.

      Русалка Се ти, мій чарівниченьку?!

      «Той, що греблі рве» (грізно)

      Що ти робила?

      Русалка (кидається немов до нього, але пропливає далі, минаючи його)

      Я марила всю ніченьку

      про тебе, мій паниченьку!

      Ронила сльози дрібнії,

      збирала в кінви*[1] срібнії,

      без любої розмовоньки

      сповнила вщерть коновоньки…

      (Сплескує руками, розкриває обійми, знов кидається до нього і знов минає.)

      Ось кинь на дно червінця,

      поллються через вінця!

      (Дзвінко сміється.)

      «Той, що греблі рве» (з’їдливо)

      То се й у вас в болоті

      кохаються у злоті?

      Русалка наближається до нього, він круто відвертається від неї, виром закрутивши воду.

      Найкраще для Русалки

      сидіти край рибалки,

      глядіти неборака

      від сома та від рака,

      щоб не відгризли

---

Скачать книгу