Марія (Український). Jorge Isaacs
Читать онлайн книгу.
не зважаючи на те, що травень сповнений неприємних відчуттів… Бідолашна, це неможливо.
Тебе Марія кличе, – перебила я.
–Я знаю, для чого це.
–Навіщо?
–Допомогти йому зробити те, чого він не повинен робити.
–Можеш сказати, який саме?
Вона чекає, що я принесу квіти на заміну цим, – сказала вона, вказуючи на квіти у вазі на моєму столі, – і на її місці я б не ставила туди інші.
–Якби ви тільки знали…
–А якби ти знав…
Мій батько, який дзвонив мені зі своєї кімнати, перервав розмову, яка, якби продовжилася, могла б зірвати те, що я намагався зробити після останньої розмови з матір'ю.
Коли я увійшов до кімнати батька, він дивився на віконце красивого кишенькового годинника і сказав:
–Це чудова річ; вона, безсумнівно, варта тих тридцяти фунтів. Повернувшись одразу до мене, він додав:
–Це годинник, який я замовив у Лондоні, подивіться на нього.
Він набагато кращий, ніж той, яким ти користуєшся, – зауважив я, оглядаючи його.
–Але мій дуже точний, а твій дуже маленький: ти повинен віддати його одній з дівчат, а цей візьмеш собі.
Не залишивши мені часу подякувати, він додав:
–Ти йдеш до Еміґдіо? Скажи його батькові, що я можу підготувати загороду для гіпопотамів, щоб ми могли відгодовувати їх разом, але його худоба має бути готова до п'ятнадцятого числа.
Я негайно повернувся до своєї кімнати, щоб узяти пістолети. Марія з саду, біля підніжжя мого вікна, передавала Еммі букетик чорнобривців, майорану і гвоздик; але найкрасивіша з них, через свій розмір і розкіш, була у неї на губах.
Доброго ранку, Маріє, – сказала я, поспішаючи отримати квіти.
Вона, миттєво збліднувши, коротко відповіла на привітання, і гвоздика випала з її вуст. Вона простягнула мені квіти, впустивши кілька до моїх ніг, а коли її щоки знову запалали, підняла їх і поклала в межах моєї досяжності.
Хочеш обміняти все це на гвоздику, яка була у тебе на вустах, – сказала я, отримуючи останні цукерки?
Я наступив на нього, – відповів він, опустивши голову, щоб знайти його.
–За те, що ви так потопталися, Я дам вам усе це за нього.
Він залишився в тому ж положенні, не відповівши мені.
–Дозвольте мені забрати його?
Потім він нахилився, щоб узяти його, і простягнув мені, не дивлячись на мене.
Тим часом Емма вдавала, що її зовсім не цікавлять нові квіти.
Я потиснула руку Марії, коли передавала бажану гвоздику, і сказала їй:
–Дякую, дякую! Побачимося після обіду.
Вона підняла очі і подивилася на мене з найзахопленішим виразом, який тільки можуть викликати в жіночих очах ніжність і скромність, докір і сльози.
Розділ XIX
Я пройшов трохи більше ліги і вже намагався відчинити двері, що вели до мангонів батька Еміґдіо. Подолавши опір запліснявілих петель і валу, а ще завзятіший опір пілона, зробленого з великого каменю, який, підвішений до даху на засуві, завдавав мук перехожим, утримуючи цей своєрідний пристрій зачиненим, я вважав, що мені пощастило, що я не