Марія (Український). Jorge Isaacs

Читать онлайн книгу.

Марія (Український) - Jorge Isaacs


Скачать книгу
його в Боготу, щоб, як сказав добрий пан, зробити з нього купця і хорошого торговця. Карлос, який жив тоді зі мною і завжди був у курсі навіть того, що йому не належало знати, натрапив на Еміґдіо, не знаю де, і посадив його переді мною одного недільного ранку, випередивши його, коли той увійшов до нашої кімнати, зі словами: "Чоловіче, я вб'ю тебе з радістю: я приніс тобі найкрасивішу річ.

      Я побігла обійняти Еміґдіо, який стояв у дверях і мав найдивнішу фігуру, яку тільки можна собі уявити. Нерозумно вдавати, що я намагаюся його описати.

      Мій земляк прийшов у капелюсі кольору кави з молоком, який його батько, дон Ігнасіо, носив у страсні тижні своєї молодості. Чи то капелюх був йому затісний, чи то він вважав, що так краще, але він утворював кут у дев'яносто градусів із потилицею нашого друга, довгою і горбатою шиєю. Ця худорлява постать; ці ріденькі, довгі бакенбарди, що пасували до найзанедбанішого волосся, яке я коли-небудь бачив; цей жовтуватий колір обличчя, що лущився на сонячному узбіччі; комір сорочки, безнадійно заправлений під лацкани білого жилета, кінчики яких ненавиділи один одного; руки, ув'язнені в комірах сорочки; руки, ув'язнені в комірах сорочки; руки, ув'язнені в комірах сорочки; руки, ув'язнені в комірах сорочки; руки, ув'язнені в комірах сорочки; руки, ув'язнені в комірах сорочки; руки, ув'язнені в комірах сорочки; руки, ув'язнені в комірах сорочки; руки, ув'язнені в комірах сорочки; руки, ув'язнені в комірах сорочки, руки.......; руки, вчеплені в рукави синього плаща, шаровари з широкими кордованими петлями, чоботи з полірованої оленячої шкіри – все це було більш ніж достатньою причиною для піднесення ентузіазму Чарльза.

      В одній руці Еміґдіо ніс пару вухатих шпор, а в іншій – громіздкий пакунок для мене. Я поспішив розвантажити його від усього, на мить зупинившись, щоб суворо поглянути на Карлоса, який, лежачи на одному з ліжок у нашій спальні, кусав подушку і плакав, чим ледь не викликав у мене найнедоречнішого збентеження.

      Я запропонував Еміґдіо сісти в маленькій вітальні, і коли він вибрав пружинний диван, бідолаха, відчуваючи, що тоне, щосили намагався знайти щось, за що можна було б зачепитися в повітрі; але, втративши всяку надію, він зібрався з силами і, коли піднявся на ноги, сказав:

      –Що за чортівня! Цей Карлос не може прийти до тями, а тут ще й зараз! Не дивно, що він сміявся на вулиці з того, що збирається мене відлупцювати. І тебе теж? Ну, якщо ці люди такі ж дияволи, то що ти думаєш про те, що вони зробили зі мною сьогодні?

      Карлос вийшов з кімнати, скориставшись цією щасливою нагодою, і ми обидва змогли посміятися від душі.

      –Що, Еміґдіо! сказав він нашому відвідувачеві, – сідай у це крісло, яке не має пастки. Це необхідно, щоб ви тримали повідець.

      Так, – відповів Еміґдіо, підозріло сідаючи, наче боявся чергової невдачі.

      –Що вони тобі зробили? -він засміявся більше, ніж Карлос запитав.

      –Ти бачив? Я збирався не казати їм.

      –Але чому? наполягав непримиренний Карлос, обіймаючи його за плечі, – скажи нам.

      Еміґдіо


Скачать книгу