Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник
Читать онлайн книгу.
успiла. А старий Кичатий!..
Стеха (вырываясь). Ну, що? Поживились? Не бiйсь, таки не довелось поцiлувати. Хто там горло дере, що успiла? Вони тiльки так, нiчого не зробили.
Гнат (к козакам). Ну, хто у вас отаман? Чи єсть музики?
Голоса. I кобзар i музики
Гнат. А останнє: випить i закусити?
Голоса. Як без сього? Усе є.
Гнат. А, та й бравiї ж молодцi! Що твої чигиринцi! (К девушкам.) Котора ж iз вас пiде зо мною танцювати?
Голоса. Пропустiть, пропустiть – музики йдуть.
Входят музиканты-жиды. Впереди слепой старик с кобзою. Девушки и козаки в беспорядке расступаются. В продолжение суматохи Назар разговаривает с Гнатом.
Гнат. Будь-бо веселiший, не показуй виду. Стеха зумiє одкараскаться од них, тiльки нам з тобою треба попереду утiкати. Я, пожалуй, хоч i зараз пiду, а ти зостанься тут поки – так, для виду. Та чуєш: не дуже довго женихайся, а мерщiй в корчму: я там буду.
Назар. Добре, тiльки i ти проворнiше.
Гнат. За мене не бiйсь Дивись, старiї знакомiй! Кузьма, яким се побитом тут опинились?
Один из козаков. З хуторiв до церкви, а вечорницi по духу чуємо.
Гнат. Мододцi? А ви, жидова, як сюди зайшли?
Жид. А так, шляхом. У Чигиринi нема заробiтку, а ми прочули що у пана Кичатого весiлля буде, так i прийшли сюди.
Гнат (в сторону). Жидiвське ухо! (Громко.) Ануте ж! Учистьте запорозького козачка. (К, козакам.) А з вас хто бойчiший? Удар, я подивлюсь, чи так, як у нас бувало на Запорожжi! (Тихо Назару.) Годi, не дурiй. Я ж кажу, усе буде добре.
Назар. Чи буде, чи нi, тiльки здiлай милость, не бався тут, iди швидше.
Гнат. Поспiємо ще з козами на торг. Не показуйся, будь ласкав, таким сумним: все зiпсуєш. Подивимся козачка, та й годi.
Удаляются в глубину и разговаривают между собою. Музыканты заиграли. Один козак выскакивает из толпы и пляшет козачок. Гнат и Назар любуются.
Гнат. Ай да молодець! От жвавий! Що твiй запорожець!
Танец кончается.
Ну, веселiтеся ж, люди добрi, гуляйте, хлопцi, а нам уже годi, пора їхать: до Чигирина не близько, а до свiту треба буть там. Прощайте, козаки! Прощайте, дiвчата! Прощай, хазяйко! А де ж та… Кичатого?
Стеха прячется между козаками. Гнат, поймав ее, целует.
Прощай, сердечко моє, моя розумниця, моя красавиця! Прощай!
Стеха (вырываясь). Ай-ай-ай! Закричу, їй же то Богу, закричу.
Назар и Гнат уходят. Хозяйка провожает их.
Стеха (охорашиваясь). Що за народ такий сi козаки! Усе б їм цiлуваться. Неначе й помоглось. (К хозяйке.) Тiтко, тiтко! А нумо ми з тобою. (Пляшет й поет.)
Через гору пiду,
Скриюсь за горою…
На бiду,
Де пiду,
Козаки за мною.
Той почне говорить,
Той сережки сулить,
Кого знаю,
Привiтаю,
Хто сережки дарить.
Ох, сережки мої,
Мої золотiї!
Сердiтеся,
Дивiтеся,
Вороги лихiї!
Хозяйка (вырываясь). Ох, мої зозуленьки! По старостi лiт менi б i не подобало.
Стеха