Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник
Читать онлайн книгу.
и хохотом толпятся в беспорядке козаки и девушки.
Стеха (подносит кобзарю рюмку вина). Випий, дiдусю, для смiлостi.
Кобзарь (випивши). Спасибi тобi, дiвко! (Прокашлявшись.) Слухать – що їсти, в горшку не бовтати, усiв не марати, слов не пропускать, другим не мiшать.
Обший легкий шопот й смех.
Стеха. Послухаю, послухаю, чи єсть же така страховина, щоб я злякалась.
Голос. Чуєш ти? Коли не будеш мовчать, так геть собi!
Другой. А то виженем!
Стеха. А хто б посмiв! Сотник вас усiх перевiшає.
Голос. Дзус йому, мурому! Гляди, щоб на однiй осичинi не повiсили тебе з сотником.
Хозяйка. Та замовчiть же, Бога ради! (К кобзарю.) Кажи, дiдусю, кажи; їх не переслухаєш.
Кобзарь (прокашлявшись). У венгерськiй сторонi, у цесарцiв[7], за шляхетською землею, стоїть гора висока; а в тiй горi нора глибока; в норi сидить не звiр, не птиця – турецька цариця. Сидить вона сто тисяч лiт, не молодiє, не старiє, а тiлько дедалi злiє; їсть вона од схiд до захiд сонця – не хлiб печений, не курей i не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дiтей за те, що коли ще вона була у Туреччинi важкою, так їй сказав арменський знахар, що вона родить дочку i дочка та буде, як пiдросте, в тисячу раз краще її. От вона, справдi, як родила дочку, так зараз i з’їла її, та з того часу сидить у норi i, невгаваючи, усе їсть дiтей; не розбира, хоть хрещенi вони, а хоть нехрещенi, їсть усiх, їсть тобi всiх та й годi, – i дiвчаток, i хлопчикiв…
Стеха (быстро). I хлопчикiв! Ах, вона триклята баба! Щастя її, що я не знаю тiєї гори.
Голос. А що б ти зробила?
Стеха. Що? Задушила б.
Голос. Куди тобi, погане!
Другой. Ти й за дверi сама боїшся вийти.
Стеха. Хто, я?
В толпе. Та не мiшай же слухать! Не хто ж бiльш, ти!
Стеха. Я боюсь? Хочеш, зараз пiду на гробовище? А коли хочете, так у стару корчму, що на старому шляху.
В толпе. Прудка дуже! За порiг не вийдеш, умреш.
Стеха. Я вмру! Що ставиш?
В толпе. Мої музиканти на всю; а ти?
Стеха. Пiввiдра слив’янки, три куски сала i паляниця.
В толпе. Добре! Тiльки щоб, знаєш, слив’янка була з панського льоху.
Стеха. Та вже де не вiзьму, до сього вам дiла нема, а поставлю. Де мiй байбарак? (Надевает верхнее платье.) Гляди ж, не цурайся слова. (Кобзарю.) Як я вернусь, так тодi докажеш, дiдусю; а то я i не хочу. (Уходит.)
Кобзарь. Добре.
В толпе. А щоб повiрили, так принеси цеглинку або кахлю з груби, або що хочеш, тiльки з корчми.
Стеха (за сценою). Добре, добре.
Голоса. От дiвка голiнна, так-так!
Другой. Чуприну їй та уси, тодi хоч у пекло…
Третий. Так подумають, що козак.
Хозяйка. Вже козир-дiвка, не вам рiвня. Отже й пiде; тодi плати.
Голос. Або слив’янку пий, а салом i паляницею закусуй.
Хозяйка. Побачим, побачим, чия вiзьме. Чого сидiти? Щоб не даром музикам платить, ну лиш потанцюєм лучче. Ану, вдарте, та не по- жидiвський, а по-нашому.
Толпа в беспорядке расступается. Козак с девушкою выходит танцовать. Музыканты заиграли, и пляска началась. Занавес тихо опускается.
Внутренность
Цесарцi – австрiйцi.