Куди приводять мрії. Ричард Метисон
Читать онлайн книгу.
спокій у собі. І початок розуміння, приголомшливого знання.
Існує дещо більше.
Край вічного літа
Продовження на новому рівні
Я розплющив очі й глянув угору. Наді мною було зелене листя, а крізь нього проглядало синє небо. Було ясно, без жодного натяку на туман. Я глибоко вдихнув – повітря було прохолодним і свіжим. Легенький вітерець торкнувся мого обличчя.
Я підвівся й сів, озирнувся навколо. Піді мною був трав’янистий клаптик землі. Стовбур дерева, під яким я сидів, височів зовсім поруч. Я потягнувся до нього, відчув під пальцями кору і ще дещо. З дерева струмувала енергія.
Опустивши руку, я торкнувся трави. Вона виглядала бездоганно доглянутою. Я відхилив жмут трави і став роздивлятися ґрунт. Його колір цілком відповідав відтінку трави, в якій не було бур’янів.
Зірвавши травинку, я приклав її до щоки. І так само відчув від неї малесенький струмінь енергії. Я вдихнув її ніжний запах, потім поклав її до рота й почав жувати, як робив колись іще хлопчиком. Ніколи в дитинстві не смакував такої трави.
А тоді я помітив, що на землі немає тіней. Я сидів під деревом, але не в тіні. Це було незрозуміло, і я глянув нагору, шукаючи сонце.
Роберте, його не було. Було світло без сонця. Збентежений, я озирнувся. Мої очі потроху звикали до світла, і я вже бачив віддалену місцевість. Ніколи в житті мені не траплялося такого краєвиду. Приголомшлива перспектива: зелені луки, квіти й дерева. Енн це сподобалося б, подумав я.
І тоді я згадав. Енн була досі жива. А я? Я встав і поклав обидві долоні на твердий стовбур дерева. Зробив відтиск черевика на твердій землі. Я був мертвий, про це більше не могло бути жодних питань. І все ж я був, і в мене було тіло, яке відчувало так само й виглядало так само, навіть було вдягнено так само – стоячи на справжнісінькій землі посеред цього більш ніж реального краєвиду.
«І це смерть?» – подумав я.
Я поглянув на свої руки, на їхні лінії й борозни, усілякі зморшки. Перевірив долоні. Колись я вивчав по книзі хіромантію – задля розваги, аби застосовувати це на вечірках. Я вивчав власні долоні й знав їх дуже добре.
Вони були ті ж самі. Така ж довга лінія життя – я згадав, як показував її Енн і казав не хвилюватись: я ще довго буду поряд. Зараз ми могли б із цього посміятись, якби були разом.
Я перевернув долоні й помітив, що нігті і шкіра на тильній стороні мали рожевий колір. У мені текла кров. Я змушений був стряхнутися й переконатись, що справді не сплю. Піднісши праву руку до носа й рота, я відчув, як тепло дихання виривається з легень. Двома пальцями я натискав на груди, поки не знайшов потрібну ділянку.
Серцебиття, Роберте. Так само як завжди.
Я почув якийсь рух неподалік і хутко озирнувся. На дерево опустилася вишукана пташка зі сріблястим пір’ячком. Вона, схоже, зовсім не боялася мене, адже сіла зовсім поруч. Чарівне місце, подумав я, почуваючись приголомшеним.
«Якщо це сон, – розмірковував я, – сподіваюсь, я ніколи від нього не прокинуся».
Я стрепенувся, побачивши, як на мене