46.[41]«Біжи лиш швидче в Карфагену, –

      Зевес гінцеві так сказав, –

      І пару розлучи скажену,

      Еней Дідону б забував.

      Нехай лиш відтіль уплітає

      І Рима строїти чухрає, –

      А то заліг, мов в грубі пес.

      Коли ж він буде йще гуляти,

      То дам йому себе я знати, –

      От так сказав, скажи, Зевес».

      47.[42] Меркурій низько поклонився,

      Перед Зевесом бриль ізняв,

      Через поріг перевалився,

      До стані швидше тягу дав.

      Покинувши із рук нагайку,

      Запряг він миттю чортопхайку,

      Черкнув із неба, аж курить!

      І все кобилок поганяє,

      Що оглобельна аж брикає;

      Помчали, аж візок скрипить!

      48. Еней тогді купався в бразі

      І на полу укрившись ліг;

      Йому не снилось о приказі,

      Як ось Меркурій в хату вбіг!

      Смикнув із полу, мов псяюху.

      «А що ти робиш, п’єш сивуху? –

      Зо всього горла закричав, –

      Ану лиш, швидче убирайся,

      З Дідоною не женихайся,

      Зевес поход тобі сказав!

      49.[43] Чи се ж таки до діла робиш,

      Що й досі тута загулявсь?

      Та швидко і не так задробиш;

      Зевес не дурно похвалявсь;

      Получиш добру халазію,

      Він видавить з тебе олію,

      От тілько йще тут побарись.

      Гляди ж, сьогодня щоб убрався,

      Щоб нищечком відсіль укрався,

      Мене удруге не дождись».

      50.[44] Еней піджав хвіст, мов собака;

      Мов Каїн, затрусивсь увесь;

      Із носа потекла кабака:

      Уже він знав, який Зевес.

      Шатнувся миттю сам із хати

      Своїх троянців позбирати;

      Зібравши, дав такий приказ:

      «Як можна швидче укладайтесь,

      Зо всіми клунками збирайтесь,

      До моря швендайте якраз!»

      51.[45] А сам, вернувшися в будинки,

      Своє лахміття позбирав;

      Мізерії наклав дві скриньки,

      На човен зараз одіслав

      І дожидався тілько ночі,

      Що як Дідона зімкне очі,

      Щоб не прощавшись тягу дать.

      Хоть він за нею і журився

      І світом цілий день нудився;

      Та ба! бач, треба покидать.

      52. Дідона зараз одгадала,

      Чого сумує пан Еней,

      І все на ус собі мотала,

      Щоб умудритися і їй;

      З-за печі часто виглядала,

      Прикинувшись, буцім куняла

      І мов вона хотіла спать.

      Еней же думав, що вже спала,

      І тілько що хотів дать драла,

      Аж ось Дідона за чуб хвать.

      53.[46]«Постій, прескурвий, вражий сину!

      Зо мною перше розплатись;

      От задушу, як злу личину!

      Ось