Груші в тісті. Юрий Винничук
Читать онлайн книгу.
Славко.
Ми зателефонували Василькові і домовилися зустрітися пополудні. Василько з’явився, як і завше, в офіцерській шинелі з кашкетом, збитим на потилицю.
– Васильку, – сказав Славко. – сталася біда.
– Яка?
– Загинув наш кумпель… наш колєга…
Я ошелешено витріщився на Славка.
– А то хто?
– Бодьо.
Я отерп. Ми так не домовлялися.
– Попав під машину, – продовжував Славко. – Позавчора. Ховають на батьківщині. Якраз сьогодні. Ми вирішили його пом’янути.
Василько скинув кашкета і витер спітніле чоло.
– Йож його в дишло! Та ми ж оце недавно так закіряли! Таж я йому: «Бодик! Ти засранець!» – і обняв. Ну, як так? Хлопці! Я не можу! Пішли! Пішли в «Кентавр»!
«Кентавр» на площі Ринок тоді являв собою винярню. Переважно там тлумилася молодь. Вина було море і не дорого. Там ми й засіли поминати Богдана. Коли звечоріло, накупили їжі й питва на зібрані гроші, Василько від себе ще стільки ж додав і подалися до гуртожитку.
– Хлопці, я в кльозет, – сказав Василько, коли ми опинилися на нашому поверсі.
Ми не перечили. Ми увійшли в кімнату і побачили, що всі вже зібралися з великим нетерпінням поминати Василька. Ми почали виставляти закупи на стіл, дівчата заходилися нарізати хліб, хтось відкривав консерви, краяв ковбасу і сало, а ми зі Славком чекали ударів грому. Рахунок ішов на секунди. І ось урешті двері навстіж – і являється дух померлого Василька, який відразу ж помічає іншого духа – покійного Богдана. В результаті вся компанія витріщується на Василька, а той – на одного лише Богдана. Останній ще тверезий і не може нічого зрозуміти, а Василько під газом і в принципі допускає, що з’ява духа можлива, особливо, якщо добре перед тим випити. А ми зі Славком вдаємо, наче нічого взагалі не бачимо.
Врешті я наближаюсь до Василька:
– Що з тобою? Роздягайся.
– Але… але… – белькоче він.
– Що?
– Там… Бодьо… – видушує пошепки.
– Там нема ніякого Бодя, – шепочу йому. – Ти просто звик його в цій компанії бачити. Це нормальна річ. Ти дуже перейнявся. Ходи, вип’ємо.
– Але… я його бачу…
– Це дух. Його дух буде якийсь час між нами. А на дев’ятий день – фіуфіть – на небеса!
Тим часом компанія починає усвідомлювати, що її розіграли. Понадто Славко вже не стримує сміху і відверто регоче, розливаючи по шклянках вино.
– Ви… ви… негідники! – скрикує Наталя.
Пампушка випиває залпом цілу шклянку «Столового» і б’є Бодя кулаком у плечі:
– Ти знав!
– Нічого я не знав!
– Ти знав!
– Я ж дав три краби!
І то був аргумент, який переконав Пампушку.
– Васильку! – гукають студенти і починають обнімати воскреслого з мертвих.
– Як ви могли? – свердлить мене лютим поглядом Бодьо.
І я не знаю, що він має на увазі – воскресіння Василька, чи втрату трьох крабів.
– Бодю, – обіймає його Славко. – Він ожив у реанімації! Ми просто помилилися. Ми думали – загинув. А він – ожив. Наша медицина