Танго долі. Юлія Шеко
Читать онлайн книгу.
чи то бізнесові новини. Згадавши про подругу, яка зникла з мого поля зору ще хвилин двадцять тому, я попрямувала до дамської кімнати.
Там було тихо і порожньо; мимохідь я подумала, що Іра непомітно пішла з кафе, коли ми несамовито обговорювали якусь нісенітницю. Але тоді чому залишився її кавалер?
Нарешті, з однієї із кабінок долинули незрозумілі звуки.
– Ірка! – невідомо навіщо голосно крикнула я. У голові нестримно стрибали коники від міцного напою. – Ти тут?
За хвилину двері розчинилися, з-за них з’явилась Ірина голова. Порівнюючи з початком нашої зустрічі, вона мала змарнілий, навіть хворобливий, вигляд.
– Щось трапилось? – схвилювалась я. – Тобі зле?
– Ні, нічого. – відповіла вона, намагаючись бути впевненою у власних словах. – Все добре.
Я ще раз поглянула на неї і зрозуміла, що вона приховує щось від мене. Не в моїх правилах витягувати з людей подробиці, про які вони самі не хочуть розповідати, але зараз я серйозно затурбувалась за самопочуття своєї подруги.
– Давай викличемо лікаря? – заметушилась я. – Може тобі принести води? А краще ходімо на свіже повітря?
– Чудова ідея. – погодилась вона і пішла до виходу.
Я йшла поруч неї і відчувала як невпевнено вона крокує. Ніхто не звернув на нас уваги і без зайвих запитань ми вийшли на вулицю. Вона злегка притулилась до стіни і витягнула з кишені цигарку.
– Маю сумніви, що це покращить тобі самопочуття. – сказала я, відхиляючись убік. Сморід її ароматизованих цигарок викликав у мене нудоту.
Вона була вперта і ніколи не прислуховувалась до чужих порад. Ще жоден не зміг переконати її у тому, що нікотин – це зло, хоча вона й сама, мабуть, все це чудово усвідомлювала.
Я помітила, що колір її обличчя знову стає нормального відтінку – рожевого, а не сіро-брудного як був ще з хвилину тому. Виявляється, і цигарки в певних випадках можуть творити дива.
Вона закрила очі і важко видихнула повітря.
– Тобі краще? – поцікавилась я.
– Набагато. – сказала вона і присіла на лаву.
– Тобі потрібно звернутися до лікаря. – ненав’язливо порадила я. – Чи ти просто перепила?
– Я вагітна. – немов відрізала вона, знову затягуючись цигаркою.
Я шаленими очима дивилась на неї і не знала як відреагувати на почуте.
– Справді? – зраділа я. – Ти впевнена у цьому?
– Нещодавно була у лікаря. – сухо відповіла Іра. – Тринадцять тижнів.
– Три місяці? – показала я видатні математичні здібності. – Наші знають?
– Звісно, ні. Я сама про це дізналася лише кілька днів тому.
Я не помітила жодних проявів радості у її словах; скоріше, навпаки вони звучали сумно та приречено.
– Я хотіла зробити аборт як тільки дізналась про вагітність. – зізналася вона. – Але лікар сказав, що на моєму терміні це робити небезпечно. Можуть бути сумні наслідки, аж до летального результату.
– Але чому одразу аборт? – обурилась я за ще