– Закритий перелом гомілковостопного суглобу. – констатував лікар, вивчивши рентгенівські знімки. – Нічого серйозного.

      Я здивувалась легкості його слів. Можливо, для хірурга це й несерйозна травма, а ось для мене ще й яка!

      – Як довго вона не зможе ходити? – запитав Богдан, коли лікар провів усі необхідні маніпуляції з ногою.

      Я уважно дивилась на неї, ніби не вірила, що вона на місці – настільки сильні анестетики мені вкололи перед вправленням.

      – Як мінімум, 6 тижнів. – виніс хірург свій вирок.

      Я ледь не заплакала, почувши ці слова.

      – І всі ці 6 тижнів мені доведеться провести в лікарні? – безнадійно запитала я.

      – Якщо вас немає кому доглядати, то можете залишитися в стаціонарі. – підтвердив ескулап. – Хоча, на вашому місці, я б попросив знайомих потурбуватися перший час про вас. Самі знаєте, які умови в державних лікарнях…

      – Тобто мені можна додому? – як дитина зраділа я.

      Ця новина і справді полегшила мені душу. Лікар пропустив мій радісний викрик повз вуха і повернувся до Богдана.

      – Ось перелік ліків та процедур, які потрібно виконувати кожного дня для швидшого одужання. – простягнув він аркуш паперу, розписаний акуратним (що нетипово для робітників медицини) почерком. – Я можу довірити його вам?

      Богдан кинув на мене погляд і коротко промовив до лікаря:

      – Звісно, можете.

      Упіймавши таксі, ми увійшли до моєї квартири вже за двадцять хвилин. Я одразу ж знітилась своєму вічному безладу, згадуючи, що у ванній кімнаті повсюди розкидана нижня білизна.

      – Ти не проти якщо я похазяйную у тебе? – запитав Богдан і підвів мене до ліжка. – А ти поки що відпочинь.

      Я охоче прилягла, не сперечаючись із ним і в ту ж мить відчула як заплющуються очі. «Чудове вийшло побачення!» – крикнуло набридливе чортенятко. – «І чому від тебе одні неприємності?»…

      Я прокинулась від цілковитої тиші. Здавалося, навіть природа перестала гомоніти, аби не заважати моєму сну. Я помітила, що на дворі настала ніч – густа та чорна. Ніби-то хтось викрав місяць і забрав його до себе додому, заховавши під теплу ковдру. Зірки ледь-ледь пробивалися своїм маренням крізь темну гущавину хмар, вириваючи окремі частинки навколишнього світу. Перевернувшись на інший бік, я знову поринула у яскраву країну своїх фантазій-снів.

      РОЗДІЛ 3

      Я ліниво розплющила очі, відчувши біля носа приємний аромат свіжого хлібу. На столику біля ліжка стяла таця з двома шматочками тостів та фруктовою вівсяною кашею.

      – Це все, що я зміг