Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо. Даніель Дефо
Читать онлайн книгу.
негараздів, і головне – я весь час прохворів, підхопивши найсильнішу тропічну лихоманку[1] внаслідок надто жаркого клімату, бо узбережжя, де ми найбільше торгували, лежить між п'ятнадцятим градусом північної широти й екватором.
Отже, я став купцем, що вів торгівлю з Гвінеєю. Оскільки, на моє нещастя, мій друг капітан незабаром після прибуття на свою батьківщину помер, то я вирішив знову поїхати у Гвінею, вже самостійно. Я відплив з Англії на тому ж кораблі, командування яким перейшло тепер до помічника померлого капітана. Це була найнещасливіша подорож, яку колись здійснила людина. Правда, я не взяв із собою і ста фунтів з нажитого капіталу, а решту двісті фунтів віддав на зберігання вдові свого покійного друга, яка розпорядилася ними вельми сумлінно; зате мене спіткали під час подорожі страшні біди. Почалося з того, що одного разу вдосвіта наше судно, яке тримало курс на Канарські острови чи, вірніше, між Канарськими островами й Африканським материком, було захоплено зненацька турецьким корсаром із Салеха, який погнався за нами на всіх вітрилах. Ми теж підняли вітрила, які могли витримати наші реї і щогли, але, бачачи, що пірат нас наздоганяє і неминуче наздожене через кілька годин, ми приготувалися до бою (у нас було дванадцять гармат, а в нього вісімнадцять). Близько третьої години пополудні він нас нагнав, але помилково, замість того, щоб підійти до нас із корми, як він мав намір, підійшов з борту. Ми навели на нього вісім гармат і дали по ньому залп, після чого він відійшов трохи далі, відповівши попередньо на наш вогонь не тільки гарматним, а й рушничним залпом з двох сотень рушниць, оскільки на ньому було до двохсот осіб. Втім, у нас нікого не зачепило: ряди наші залишилися щільними. Потім пірат приготувався до нового нападу, а ми – до нової оборони. Підійшовши до нас цього разу з іншого борту, він узяв нас на абордаж: осіб шістдесят увірвалося до нас на палубу, і всі насамперед кинулися рубати снасті. Ми зустріли їх рушничною стріляниною, списами й ручними гранатами і двічі очищали від них палубу. Тим не менш, оскільки корабель наш був доведений до непридатного стану і троє наших людей було вбито, а вісім поранено, то на завершення (я скорочую цю сумну частину своєї оповіді) ми змушені були здатися, і нас відвезли як полонених у Салех, морський порт, що належить маврам.
Участь моя виявилася менш жахливою, ніж я побоювався в перший момент. Мене не повели, як інших наших людей, вглиб країни до двору султана; капітан розбійницького корабля утримував мене як невільника, бо я був молодий, спритний і підходив йому. Ця разюча зміна долі, що перетворила мене з купця на жалюгідного раба, буквально розчавила мене, і тут мені згадалися пророчі слова батька про те, що настане час, коли нікому буде виручити мене з біди і втішити, – слова, які, думав я, так точно збувалися тепер, коли правиця Божа покарала мене і я загинув безповоротно. Втім, то була лише бліда тінь тих важких випробувань, через які мені належало пройти, як покаже продовження моєї розповіді.
Оскільки мій новий господар
Хвороба жаркого клімату, до якої схильні переважно уродженці більш холодних країн і, отже, європейці. Примітним є один із проявів цієї хвороби: хворому море видається зеленим полем, й іноді трапляється, що, бажаючи пройтися цим полем, людина стрибає у воду й гине.