Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо. Даніель Дефо
Читать онлайн книгу.
більше ніколи не виїде на риболовлю без компаса й запасу провізії. Після захоплення нашого корабля він залишив собі наш баркас і тепер наказав своєму корабельному теслі, теж невільникові-англійцю, побудувати на цьому баркасі в середній його частині невелику рубку чи каюту, як на баржі, позаду якої залишити місце для однієї людини, яка кермуватиме й управлятиме гротом, а попереду – для двох, щоб кріпити і прибирати інші вітрила, клівер яких був над дахом каюти. Вона була низенька й дуже затишна, настільки простора, що в ній було можна спати втрьох і помістити стіл і шафки для провізії, в яких мій хазяїн тримав для себе хліб, рис, каву і пляшки з тими напоями, які мав намір розпивати в дорозі.
Ми часто ходили по рибу на цьому баркасі, й оскільки я був найбільш вправним рибалкою, то хазяїн ніколи не виїжджав без мене. Одного разу він зібрався в дорогу (по рибу чи просто покататися – вже не можу сказати) з двома-трьома важливими маврами, заготувавши для цієї поїздки провізії більше ніж зазвичай і ще звечора відіславши її на баркас. Крім того, він наказав мені взяти у нього на судні три рушниці з необхідною кількістю пороху й зарядів, оскільки, крім лову риби, їм хотілося ще й полювати.
Я зробив усе, як він велів, і наступного дня зранку чекав на баркасі, чисто вимитому й абсолютно готовому до прийому гостей, з піднятими вимпелами та прапором. Однак, хазяїн прийшов сам і сказав, що його гості відклали поїздку через якусь справу, яка несподівано підвернулася. Потім він наказав нам трьом – мені, хлопчикові й мавру – йти, як завжди, на прибережжя по рибу, оскільки його друзі будуть у нього вечеряти, і тому, щойно ми наловимо риби, я маю принести її до нього додому. Я послухався.
І тут у мене знову промайнула давня думка про звільнення. Тепер у моєму розпорядженні було маленьке судно, і, щойно господар пішов, я почав готуватися – але не для рибного лову, а в далеку дорогу, хоча не тільки не знав, але навіть і не думав про те, куди попрямую: будь-яка дорога була для мене хорошою, аби втекти з неволі.
Першим моїм хитруванням було вселити мавру, що нам необхідно запастися їжею, оскільки ми не вправі розраховувати на частування з хазяйського столу. Він відповів, що це правда, і притягнув на баркас великий кошик із сухарями і три глечики прісної води. Я знав, де стоїть у хазяїна ящик з винами (захопленими, як це показували ярлички на пляшках, з якогось англійського корабля), і, поки мавр був на березі, я переправив їх на баркас і поставив у шафку, ніби вони були ще раніше приготовлені для господаря. Крім того, я приніс великий шматок воску, фунтів п'ятдесят вагою, та прихопив моток пряжі, сокиру, пилку й молоток. Все це дуже нам знадобилося згодом, особливо віск, з якого ми робили свічки. Я пустив у хід ще й іншу хитрість, на яку мавр теж попався через наївність. Його ім'я було Ізмаїл, а всі називали його Молі або Мулі. От я і сказав йому: «Молі, у нас на баркасі є хазяйські рушниці. Що, якби ти добув трошки пороху й зарядів? Можливо, нам вдалося б підстрелити собі на обід дві-три алькамі (птаха на зразок нашого кулика).