Я вдивляюся в кожну букву і в кожне слово, в імена й дати – я пишу роман.

      Пишу, ніби пливу в маленькому човнику по безмежному океану людського життя і боюся заглибитися, щоб не сколихнути болю за втратами й нездійсненими мріями, що кривавиться зі спогадів. Хочу бачити близьких мені людей мужніми, гідними, витривалими і пишатися ними. Я пишу хроніку життя української родини.

      Книга перша

      Частина перша

      У похилому віці його улюбленою книжкою став «Атлас залізничних шляхів СРСР». Довгими, як роки, вечорами, вслухаючись у тишу за стінами спорожнілого будинку, він самотньо гортає сторінки чутливими пальцями і в старості прекрасних рук артиста й ніби проживає наново своє життя, у якому не було коли зупинитися: весь час кудись поспішав. Надійшла пора, коли від життя нічого не чекаєш. Воно, нарешті, дало йому зупинку перед новою, невідомою дорогою, щоб згадав ті всі миті, коли в захваті завмирала його душа, а йому не було коли поринути в той захват, коли спливав із серця жаль, а він стримував сльози, бо весь час працював.

      Кожна сторінка атласу так густо розкреслена лініями залізничних шляхів, і ті колії, наче простягнуті руки, запрошують його думкою полинути в ті місця, де довелося йому прожити таке довге творче життя й зустрітися з дорогими йому людьми, яких уже немає на цьому світі. Він радіє тим зустрічам і не дає заполонити душу думкам про те, що вже нічого не можна змінити. Ні, не в творчості – у родинному житті… Не встиг… Збирався, збирався – і не встиг…

      А шляхи