Автомобіль із Пекарської. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
та суспільного впливу, як, наприклад, у Російській імперії, включно з його рідним Києвом. І ще – міські пролетарі однаково погано ставилися до нього як у Києві, так і у Львові, мабуть, тонко відчуваючи чужого. Тож тривожних дзвіночків не чув, регулярно наділяючи двірника шперою [15] всякий раз, як повертався додому пізніше десятої вечора.
Проте навряд чи зараз Зінгер мав намір заходити з пожильцем у дискусію, з’ясовуючи, ким же насправді є двірник їхнього будинку. Бо відповіді не чекав, перейшовши в атаку:
– На совісті вашого попередника, пана Сойки, є багато чого лихого. Але аж ніяк не борги за проживання. Він не дозволяв собі затримувати платню навіть на день, не кажучи вже про місяць. І ви, пане Кошовий, то дуже добре знаєте!
– Але ж і я завжди розраховуюся, пане Зінгере! – вибухнув Клим. – Ви говорите так, наче я винен вам за всі три роки, що мешкаю тут!
Тепер домовласник примружив очі й повів далі скрадливо:
– Пане Кошовий, ми обоє знаємо: на той час, коли ми домовлялися з вами, ви не без допомоги вашого колєги пана Шацького скористалися ситуацією на свою користь. Так, на той момент я не міг би знайти собі нового пожильця замість пана Сойки, бо хто захоче мешкати там, де зовсім недавно вбили людину. Через те ви дістали від мене суттєву знижку. Відтоді я не збільшую вам плату за проживання, бо маю добре серце, ціную домовленості й, між нами кажучи, мені навіть приємно, що в будинку живе знаменитість. Проте, – він багатозначно підніс вказівного пальця до стелі, – ви зловживаєте моїм добрим до вас ставленням.
– У мене трапляються різні ситуації з грішми.
– І я то знаю та розумію, – погодився Зінгер. – Ще терпів затримки з грішми раніше. Тепер же, коли у вас фактично оселилася ця молода особа, пані Бася, ви не просто перестали платити. Ви не сплачуєте за двох, пане Кошовий! – домовласник знову підніс голос. – Одного разу ви зволили приїхати з пані Басею на таксі! Ви знаєте, скільки коштує одна така поїздка? Та знаєте, самі ж платили! Ви маєте такі гроші, витрачаєте їх, натомість винні мені за три місяці й робите невинне, навіть ображене обличчя! Не кажучи вже про те, що утримувати молоду пані, виконувати всі її забаганки так само влітає в кругленьку суму! Й ви мені говорите – не маєте за душею ані ламаної корони?
Настала черга Кошового мружити очі та стишувати голос, зиркнувши при тому через плече на причинені двері.
– Пане Зінгере, тут ви праві. Панянки, подібні до пані Басі, справді потребують грошей. Не вимагають, наголошую – саме потребують. Зверніть увагу, різниця є. Бо ви ось щойно самі обмовилися: приємно, коли поруч живе знаменитість. Хай вжили це слово на мою адресу. Чого моя скромна персона напевне не заслуговує.
– Йой, то ви так любите, аби вас нахвалювали! – Зінгер скривив кутик рота в іронічній посмішці.
– Пане Зінгере, а чи знаєте ви, що особа, відома вам як Барбара Райська, уже за рік засяє зіркою кіно? І місце, де вона мешкає, стане чи не найпопулярнішим у Львові? Уявляєте, яким престижним стане сусідство з акторкою? Як буде охоронятися