Сонячний Птах. Уилбур Смит
Читать онлайн книгу.
Саллі. – Справді хочеться.
– Я знаю. Я почуваю себе так само.
– Але ж фотографія. Хай їй біс, але щось на ній таки було. Ти не думаєш, що йому просто заманулося пожартувати з нами?
– Ні, – я похитав головою. – Ло так не вчинив би. Він був у стані не меншого ентузіазму, ніж ми.
– Тоді що ти скажеш про фотографію?
– Я не знаю. Це, либонь, певний різновид оптичної ілюзії. Можливо, тінь від пагорба або від хмари.
– Але ж ті лінії! – запротестувала вона. – Вони симетричні й мають геометричну форму.
– Світло може витворяти дивні трюки, Сал, – сказав я. – Згадай, що цю фотографію знято о шостій годині вечора, майже на заході сонця. Низьке сонце, що відкидає тіні, – воно може подарувати тобі будь-який ефект.
– Думаю, мені ніколи не доводилося переживати більшого розчарування.
Вона справді мала такий вигляд, ніби ось-ось розплачеться, і я підійшов до неї й сором’язливо обняв її за плечі своєю довгою рукою.
– Пробач мені, – сказав я.
Вона скривила гримасу й підставила губи для поцілунку.
– Ой! – сказала вона нарешті. – Докторе Кейзин, ви любитель пофліртувати!
– Ти ще нічого не бачила.
– Я бачила забагато. – Вона лагідно відсторонилася. – Ходімо, Бене. Повернімося до табору, покиньмо ці пагорби. Можливо, там уже щось є.
Ми плентали, долаючи спеку. Нам і тут траплялися квіти, і я помітив бджіл, які діловито залазили між пелюстками, а їхні задні лапки були густо обліплені жовтим пилком. Ми натрапили на місце, де недавні дощі вирили неглибокий рів, хоч слідів вологи не залишилося. Я спустився на дно рову й обстежив сліди каменю та землі, які вийшли на поверхню. За три фути від поверхні камінці були заокруглені й відшліфовані водою.
– Схоже, твій здогад правильний, Сал, – сказав я. Підібравши кілька камінців, я знайшов двійчату мушлю молюска у шматку напівсформованого пісковику. – Це підтверджує принаймні частину нашої теорії. Колись тут було дно озера – поглянь.
Сал нетерпляче спустилася до мене.
– Що це?
– Різновид unionidae, африканська мідія з тих, що живуть у прісній воді.
– Мені хотілося б, щоб ти знайшов щось трохи цікавіше.
І вона впустила давню мушлю на пісок.
– І мені також, – погодився з нею я, вибираючись із рову.
Мене виправдовує лише те, що мій мозок був затуманений глибоким розчаруванням і недавнім фізичним збудженням, яке я пережив із Саллі. Зазвичай я не поводжуся так недбало з науковими зразками. І не пропускаю повз увагу аж чотири натяки, які я мав протягом години. Ми пішли звідти, навіть не обернувшись.
Табір був уже розбитий і надійно працював, коли приплентали Саллі і я, спітнілі й покриті пилюкою, і сіли обідати консервованою шинкою та віндхукським пивом.
– Щось довідалися? – запитав Лорен, і ми водночас похитали головами, підіймаючи кухлі з пивом.
– Тепле! – сказала Саллі з огидою, покуштувавши пиво.
– Кухар