Вони вкинули мене в кузов трьохтонної вантажівки й відвезли до злітної смуги, босого й роздягненого до спідньої білизни.

      Вони утворили подвійну лінію від вантажівки до «дакоти». Їх було близько двохсот у парашутних одностроях, тож нам довелося пройти по вузькому проходу крізь шерегу глузливих чорних облич по обидва боки від нас. Китайські інструктори, чиє гладеньке чорне волосся вибивалося з-під формених кашкетів, проводжали нас широкими зневажливими посмішками. Я гостро відчував насмішкуваті погляди, що падали на мою майже оголену горбату спину й поспішав заховатися в «дакоті». Несподівано один із них вийшов зі свого ряду й став переді мною. Він плюнув мені в обличчя, й на мене накотився ураган реготу. З великим шматком жовтого слизу, що прилип до мого волосся, я видерся в кабіну літака.

      «Міраж» повітряно-збройних сил приєднався до нас годину по тому, як ми перелетіли через річку Замбезі, й ескортував до військового аеродрому біля Вортреккер Гуґт. Проте моє майже істеричне відчуття полегкості від того, що ми безпечно повернулися додому, тривало недовго. Відразу після того, як лікар прочистив і забинтував загноєні рани на моїй голові під злиплим волоссям, мене повезли в закритому автомобілі на зустріч із чотирма неусміхненими, похмуро чемними офіцерами поліції та військової розвідки.

      – Докторе Кейзин, це ваш підпис?

      Вони показали мені мою рекомендацію на заяві Тимоті Маґеба з проханням видати йому паспорт.

      – Докторе Кейзин, ви пам’ятаєте цього чоловіка?

      То був китаєць, із яким я познайомився, коли навідав Тимоті в Лондонському університеті.

      – Чи вам відомо, що він агент комуністичного китайського уряду, докторе?

      Вони показали мені фотографію, на якій ми троє пили пиво біля шинку поблизу пішохідної доріжки понад Темзою.

      – Ви можете розповісти нам, про що ви тоді говорили, докторе?

      Тимоті сказав мені, що той китаєць відомий антрополог, і вони з ним обговорювали відкриття, зроблені біля ущелини Олдувай.

      – Чи рекомендували ви, щоб Маґеба одержав стипендію Стервесанта на подорожі, докторе?

      – Чи знали ви, що він подався до Китаю й пройшов там підготовку як керівник партизанської війни?

      – Чи підписували ви замовлення на двадцять сім ящиків сукновальної глини, яку мали доставити з Гонконга, докторе, і ці митні декларації?

      То були стандартні інститутські форми, і я також упізнав через стіл свій підпис на митних деклараціях. Проте я не пам’ятав, чи цей вантаж надійшов.

      – Чи знали ви, що з цим вантажем надійшло сто п’ятдесят фунтів пластикової вибухівки, докторе?

      – Чи