1 Не перебравсь центавр ще через річку,

      Як ми потрапили у ліс такий,

      Що годі в нім шукати стежки стрічку.

      4 Не свіжість крон – сухих прутів пучки,

      Не рівне віття – стовбур вузлуватий,

      Не плід рясний – отруйні шпичаки.

      7 Не мешкає там дикий звір кошлатий,

      Що радо кублиться в таких місцях,

      Як до Корнето з Чечіни ліс клятий.

      10 Там гнізда гарпій в тінявих кущах,

      З Строфад прогнали гарпії троянців,

      Навіявши на них пророцтвом жах.

      13 В них крила, лик дівочий без рум’янців,

      Великі, вкриті пір’ям животи, —

      Весь вигляд їх, немов у тих поганців.

      16 І добрий вчитель: «Будем звідси йти

      У другій смузі по трудній стежині, —

      Звернувсь до мене, – де пробудеш ти,

      19 Поки опинишся в страшній пустині.

      Тож треба, щоб ти добре роздививсь

      І довіряв мені, як і донині».

      22 Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.

      Але ж ніщо ніде не появлялось,

      І, здивувавшись з того, я спинивсь.

      25 Мені здалось, що вчителю здавалось,

      Немов мені здається, що це крик

      У стовпищі, яке в лісу ховалось.

      28 І він мені сказав: «Придерж язик!

      Ти краще кущ візьми і без принуки

      Зламай галузку й подивись на сік».

      31 Тоді простяг я перед себе руки,

      І відломилась гілочка якась, —

      Кущ заволав: «Чом завдаєш ти муки?»

      34 І темна кров із зламу полилась,

      А кущ той знову: «Що це за розбої?

      Звідкіль така жорстокість узялась?

      37 Були ми люди, нині в сухостої,

      А ти явив би більшу доброту

      І більший жаль і до змії простої».

      40 Мов зламану зелену гілку ту

      Охоплює вогонь з одного краю,

      А другий плаче, мокрий, як в сльоту,

      43 Та суміш мови й темного ручаю

      Ішла із гілки, я й її впустив,

      Мов той, хто повен жаху та відчаю.

      46 «Щоб вірив він, що вздрить одне із див, —

      Сказав мій вчитель, – душе потерпілий.

      Я в вірші про це диво говорив.

      49 Звестись на тебе руки б не посміли;

      Та неймовірним був мені той збіг,

      Його підбив на вчинок я немилий.

      52 Скажи йому, ким був ти, щоб він міг

      Розмаяти твоєї слави стяги,

      Як