Божественна комедія. Аліг'єрі Данте
Читать онлайн книгу.
всіх – чи піший то, чи верхівець.
13 Ми із чортами вийшли на стежинку
(Ну ж і компанія!), та зриш людей
Побожних в церкві, а п’яниць – у шинку.
16 Мій зір цікавився смолою, де
Хотів я бачить всі куточки схову
І всіх, хто шляхом вічних мук іде.
19 Немов дельфін, що хвилю вздрів, готову
Судно нещасне в вирах потопить,
Вистрибує з-під водного покрову, —
22 Так, прагнучи нестерпність мук зменшить,
Якийсь із грішників червону спину
Являв очам на блискавичну мить.
25 І наче жаби під жарку годину,
Лишаючи все тіло в глибині,
Самі лиш писки висувають з плину, —
28 Так скрізь чинили грішники сумні,
Але, щоб не зіткнутись з Бородою,
Ховались у киплячій гущині.
31 Я бачив – серце й досі рве журбою, —
Як забаривсь один і не пірнув
(Бува, лишиться й жаба над водою),
34 А тут Старий Кусака саме був —
Вчепився в кудли, зліплені страшенно,
І, як ту видру, сильно смиконув.
37 Їх імена узнав я достеменно,
Бо чув безперестанно кличі їх,
Коли вони звертались поіменно.
40 «Гей, Неотесо, пазурів кривих
Дай гостроту йому покуштувати!» —
Почулись голоси кількох із них.
43 І я: «Учителю, кортить спитати,
Хто із смоли киплячої там звівсь,
Як причепивсь до нього чорт рогатий?»
46 Мій вождь звернувся: «Звідки ти з’явивсь,
Коли?» – І дав той відповідь нам скору:
«В Наваррськім королівстві я родивсь,
49 І мати віддала служить до двору.
А батько мій був майстром темних справ,
Згубив себе й майна велику гору.
52 Своїм я в короля Тебальдо став
І, надто захопившись хабарами,
У цей окріп нарешті я попав».
55 Тут ікло Вепряче йому зубами,
Які не сором мати й кабанам,
Відчути дав, які від бивнів шрами.
58 Попалась миша в лапи злим котам!
Та Борода, йому спочинок давши,
Промовив: «Кинь, йому ще я задам! —
61 Тоді звернувсь до вчителя, сказавши:
– Як хочеш щось дізнатись, то спитай,
Поки не розшматований назавше».
64 І вождь: «Скажи, серед тутешніх зграй
Чи не трапляються якісь латинці
В смолі?» І той: «Ще мить тому, бодай,
67 З сусідом їхнім був я наодинці.
Куди приємніш бути із панком,
Ніж з тим, хто шле удари навздогінці».
70 Тут Бахур: «Годі ляпать язиком!» —
Сказав, і гак у руку, як острогу,
Уп’яв, і видер з м’ясива шматком.
73 А Трута-Змій наміривсь теж у ногу
Встромити гак, але очей грозу
На нього звів десятник дуже строгу.
76 Коли ущухло трохи все внизу,
Мій вождь спитав того, чия несита
На рану скорб лила гірку сльозу:
79 «А хто була ця тінь, смолою вкрита,
Коли весь інший залишив ти люд?»
Він одповів нам: «То був брат Гоміта,
82 Той, що з Галлури. Зла і лжі сосуд, —
Над ворогами владарю