Божественна комедія. Аліг'єрі Данте
Читать онлайн книгу.
Так кухарі велять своїм підручним
Втопляти м’ясо гаком в казані,
Щоб не спливало й залишалось тучним.
58 І добрий вчитель мій сказав мені:
«Щоб не побачив хтось тебе одразу,
Сховайся за уступи кам’яні
61 Й не бійся, чуючи мені образу,
Бо від цієї чортівні я діл
Таких наслухався того ще разу».
64 А далі перейшов він мосту схил
І, шостого уздрівши схову ложе,
Нових набратись мусив мужніх сил.
67 3 такою лютістю і так вороже
Не нападають пси на жебрака,
Що всюди жебрає, де тільки може,
70 Як біси вистрибнули з-під містка
Та й кинулись на нього із гаками,
Але він гримнув: «Геть, юрмо дерзка!
73 Хай вислухає той мене між вами,
Кому ясний моєї мови зміст,
А там, як зможете, тягніть до ями!»
76 Гукнули всі: «Хай вийде Лихохвіст!»
І вийшов він, лишивши решту ззаду,
Й спитав: «Який тебе періщить хлист?»
79 «Чи, Лихохвосте, здумав ти до ладу,
Невже б то зваживсь, – вчитель мій сказав, —
Сюди прийти я, знавши вашу зваду?
82 Я з волі Божої сюди попав.
Отож не заважай, бо небо хоче,
Щоб іншому я шлях цей показав».
85 Пиха чортяча зникла неохоче.
Він розгубився, упустив свій гак
І мовив іншим: «Шкода, він проскоче».
88 Тут вождь мені: «О ти, що певно так
Сховався за уступ, з кутка зручного
Виходь, і хай тебе покине ляк».
91 І я підвівся і підбіг до нього,
Й чорти мене обстали у злобі,
І я боявсь їх зрадництва лихого.
94 Так, бачив я, тремтіли у журбі
Подолані, виходячи з Капрони,
В ворожій бачачи себе юрбі.
97 Припав я до вождя для оборони
Й в мерзотні пики утопив свій зір:
Добра не обіцяв їх зір червоний.
100 Гаки спустили й: «От завив би звір, —
Між себе мовили, – гучноголосо!»
Й відповідали: «То й гати до дір!»
103 Але на них поглянув гнівно й косо
Той чорт, що говорив з вождем моїм,
І вигукнув: «Облиш, облиш, Нечосо!»
106 А там сказав до нас: «Невільно цим
Уступом вам іти, бо арку шосту
Зруйновано не знати як і ким.
109 Щоб іншу путь вам відшукати просту,
Зайдіть в печери ближчої жерло,
Там вихід є ще до одного мосту.
112 Учора без п’яти годин було
Дванадцять сотень шістдесят шість років,
Як землетрусом міст той геть знесло.
115 Я шлю моїх оглянуть з усіх боків
І стан речей узнати в тім краю, —
Ви з ними йдіть; це захист ваших кроків.
118 Десятку, Бородо, збереш свою, —
Він став лічить: – Ти підеш, Злий Собако,
Й ти, Бахуре, й ти Росотопчію,
121 Й ти, Никлокриле, й ти, Старий Кусако,
Й ти, Ікло Вепряче, й ти, Труто-Змій,
Й ти, Неотесо, й ти, Дурний Чортяко.
124 По стежці смоляній ідіть самі,
А ті хай обминуть моста остачу
Й до переходу йдуть собі в пітьмі».
127