1 «Грядут хоругви к нам владики Ада»

      Все ближче; подивись лишень на знак, —

      Сказав учитель, – де його громада».

      4 І як, коли б у хмарах день побляк

      Чи відійшов би з нашої півкулі,

      Ледь бачимо здаля верткий вітряк, —

      7 Побачив я будову в свисті й гулі

      Й сховавсь од вітру за вождя в імлі,

      Немов у найнадійнішій притулі.

      10 Люд грішний в неймовірному числі —

      Аж лячно в римах це віддать словами, —

      В льоду стирчав соломинками в склі.

      13 Хто лежачи, хто випроставшись прямо,

      А хто сторчком, ногами догори,

      Або упершись в маківку п’ятами.

      16 Коли без слів прийшли ми до гори,

      Учитель, показать мені схотівши

      Того, хто гарним був у час старий,

      19 Ступив набік, мене вперед пустивши,

      «Ось Діте, – мовив він, – і ось той рів,

      Де ти подужчаєш, все оглядівши».

      22 Як раптом захолов я й остовпів,

      Читачу, не питай: я весь стенувся,

      Розповісти – не вистачило б слів.

      25 Не чувсь я мертвим, та й живим не чувся.

      Збагнеш ти й сам, що я переживав,

      Коли й життя, і смерті враз позбувся.

      28 Володар найсумнішої з держав

      Був до середини грудей в крижині.

      Гігантові я б скорше дорівняв,

      31 Аніж гігант руці його єдиній;

      Тепер вже можеш сам ти справу здать,

      Який він весь, умерзлий у льодині.

      34 Якщо він на Творцеву благодать

      Звести смів погляд, повний люті й крові.

      То скільки зла від нього треба ждать!

      37 Я з подиву позбувся навіть мови,

      Побачивши на ньому три лиця!

      Той вид, що спереду, – увесь багровий,

      40 Два інші йшли від шийного кільця

      З обох боків і, пересікши міру,

      Сягали десь під кучмою кінця.

      43 З них правий вид мав барву жовто-сіру.

      Коли ж пройти до водоспадів Ніл,

      Побачиш лівого обличчя шкіру.

      46 Над кожним височіла пара крил,

      Таких же самих розмірів потрібних.

      Я в морі не здибав таких вітрил

      49 Безперих, на кажанячі подібних.

      Махаючи весь час на цілий світ,

      Вітрів він троє створював осібних,

      52 Що обвівали без кінця Коціт.

      І річка аж до дна вся прохолола:

      Сльозами сходив він на шість ланит,

      55 А кожна з пащ, мов терниця, молола

      По грішнику, – щоразу об коли

      Душа стражденна тіпалася гола.

      58 Передній ще жахливіші були

      Такі тертя під скреготи зубовні,

      Що дерли шкіри кусень чималий.

      61 «Той, угорі, що терпить кару вповні, —

      Сказав мій вождь, – то Юда Іскарйот,

      В