Не повертайся спиною до звіра. Тетяна Ковтун
Читать онлайн книгу.
при цілковитій переконаності в сказаному. Майстер анітрохи не хизувався перед дівчиною. З тим більшим бажанням вона вирішила перескочити на легшу тему.
– Як ви навчилися кобзарській справі?
– Налаштовував музичні інструменти з колекції Івана Макаровича Гончара, а як виконавець починав із уроків Георгія Кириловича Ткаченка, мого кобзарського батька. Він же, своєю чергою, успадкував манеру виконання від Петра Древченка, а той – від Гната Гончаренка…
Павло обережно зробив на деревині тонкий надріз, легенько зачистив наждаком довго примруженим поглядом вивчав зроблене з відстані, поки озвався знову:
– Дев’яносторічний художник Ткаченко був ландшафтним архітектором та чудовим акварелістом. Він казав, що в наш технократичний час проникає у минуле завдяки воскреслим мелодіям. Він створив у кобзарстві новий напрям – реконструкцію традицій, тобто відродження і майстрування старовинних інструментів, які потребують певної манери виконання.
– А чим же тоді, на вашу думку, є та музика, яку виконують у консерваторії? – чоло Анастасії прорізала мімічна зморшка.
– Там академічна бандура і класичний репертуар. Але будь-який слухач віддасть перевагу Бортнянському в первинному варіанті – з виконанням на клавесині. Те саме стосується органних чи фортепіанних творів Баха й Генделя. Академічна бандура, по суті, не має власного репертуару.
– Тим паче вам варто було б виступити з концертом у консерваторії.
– Не думаю. Якщо знайдуться охочі, нехай приходять на «Кобзарську Покрову» до Києво-Могилянської академії. Наші виконавці там знані…
Цієї хвилини двері до кімнати відчинилися і увійшли двоє хлопців.
– Наші братчики, – Бортник повернувся до юнаків.
– Іван! – назвався старший із них, – а тут мене звуть Лірником.
– Артем, – білозубо всміхнувся другий, кремезний і кучерявий. А для свого гурту я – Ніндзя.
Він озирнувся по світлиці:
– Що сьогодні робитимемо?
Але всі замислено мовчали. Павло на витягнутих руках тримав перед собою недороблену бандуру, як і раніше, її вивчаючи, Іван і собі уважно до неї придивлявся, Настя, відчуваючи, що змерзла і зголодніла, сумно спостерігала, як вечоріє за шибками. І Артем примовк, дістав з полиці свічки, запалив у старовинному поставці, хоча під стелею і висіла електрична лампочка.
Тоді Лірник вийшов і приніс дрова, вправно затопив піч. По світлиці війнуло теплим духом, стало затишніше, схотілося згорнутися клубочком, замружитися й крізь нещільно заплющені повіки стежити, як тіні гуляють по білих стінах…
– Яка погода на Покрову, такою і зима буде. Якщо цього дня сніг землі не вкриє – не випаде ні в листопаді, ні в грудні, – не вгавав балакучий Ніндзя. – А як щодо бутерброда із салом? – і зашарудів пакетом з харчами, який був поклав спершу на ослін коло дверей. Хазяйновито, як у себе вдома, відчинив буфет, дістав тарілки, великого ножа з різьбленим держаком, спритно почистив