Дві московки. Іван Нечуй-Левицький
Читать онлайн книгу.
простягся снiп промiння ясного, блискучого. Дiвчата заспiвали пiсню до мiсяця:
Ой мiсяцю, мiсяченьку!
Не свiти нiкому,
Тiльки моєму миленькому,
Як йтиме додому.
Василь поглядав на Ганну, а обидвi дiвчата – на Василя.
«Та й гарний же Василь! – думала Марина. – Щоки повнi, як у дитини, брови тонкi, очi карi, чорний вус тiльки що засiвається». Ганна поглядала на Василя крадькома й все соромилась, а серце її млiло. При мiсяцi свiтилося її бiле лице, як бiла квiтка, а Марина навiть при мiсяцi цвiла, як пiвонiя. Василевi очi одпочивали на бiлiй квiтцi, на бiлому личковi, на тих очах, закритих довгими вiями. Марина запримiтила теє й тяжко зiтхнула.
Став мiсяць трохи насеред неба. На селi все почало стихати. Улиця розходилась. Поговорив Василь трохи, встав, провiв дiвчат та й повернув до материної хати.
«Одна дiвчина, як рожа, друга, як макiвка. Гарна макiвка, але од рожi кращої квiтки нема», – подумав Василь, входячи в хату.
III
Пiсля другої пречистої Василь заслав старостiв до Ганни Тихонiвни. Пiшла вiстка по селу, прочула теє й Марина. Ходить Марина нi жива нi мертва!
Стара Тихониха трохи сперечалась, а батько згодився. «Iди, дочко, – каже, – нехай тебе бог благословить! Хоч будеш московка, зате ж будеш вiльна, непанщанна. У Василя хата своя. Умре стара мати, нiкому ж вона не зостанеться, тiльки Василевi».
– Сестрицi, голубочки, чи йти менi за москаля? – питала Ганна у дiвчат.
– Йди, Ганно, – раяли дiвчата, – не жених – то твiй талан трапляється тобi: гарний, моторний, чорнобривий, хоч москаль.
– Марино, голубко! порадь мене, як рiдна мати: чи йти менi за його?
Марина зблiдла й насилу, велику силу, промовила:
– Тебе, дiвко, сватають, а ти вже не дитина, не питай у людей, порадься з своїм серцем, чи бути, чи не бути тобi за ним…
Розпочалось весiлля. Ганна просила Марину, кланяючись:
– Просив батько, просила й мати, прошу й я тебе, сестрице, на весiлля, та ще й старшою дружкою.
Поцiлувала Ганна Марину, а Марина аж iздригнулась!
То вже не подруги – дiвчата, що люблять удвох щиро одного козака молодого!..
У недiлю, пiсля обiду, завели Ганну на посад. Сидить Ганна на покутi, спустивши очi й не дивлячись на людей. Коло неї сидить поруч Марина, а далi на лавi – меншi дружки. Заспiвали вони тих жалiбних пiсень, як молода прощається з чорною косою, дiвочою красою, з батьком та матiр’ю. Марина зблiдла як смерть! Сльоза краплею покотилась по її щоцi.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.