Вибрані новели. Василь Стефаник

Читать онлайн книгу.

Вибрані новели - Василь Стефаник


Скачать книгу
і поети.

      ВОЄННІ ШКОДИ

      Сивий комісар в’їздив у село форшпаном і дивувався, що воно ще стоїть чисте і біле.

      «Цим мужикам, — думав він, — і чорт нічого не вдіє, а не то війна; жеруть, як свині, та заливаються ромункою. Цікаво, чи підуть і кілько дадуть заробити. Я їх умію поскоботати…»

      Максим Онищук побачив від своєї хати пана та зараз забіг за вугол, аби окритися.

      — Відки Польща тілько тих підпанків набрала! Возимо, та й возимо, та й перевозити не годні. Ліпше сховаюси, а жінка най каже, що я в млині. Вже мені боком лізе оту саранчу возити.

      Старий Куфлюк вийшов аж за ворота, бо не мав коней і не боявся.

      — Але годований, як пацюк, всі богачі повтікають в хащу, аби не йти на форшпан.

      Стара Варвара сказала «славайсу» і шептала:

      — Це якесь старе дупло, не буде ландувати ночами з поліцайом та хапати молодиці за підтичку.

      Отець парох, як лошак, побіг до хати, аби комісар його не запримітив.

      — Моя пані, лихо вже знов наднесло якогось урядника в село, припрячте в покою та готовте ліпший обід.

      — Вже ті ляшки мають добрий апетит. — Учитель низько поклонився комісареві і сказав «падам до нуг», бо не боявся, щоби пан комісар загостив до нього.

      Коло громадської канцелярії війт з байратом очікували комісара. Війт каже:

      — Люди добрі, я цему не вітримаю, стара від хати відгонить, а діти голюкають, як на пса. Нема спокою ні вдень ні вночі. Давай їм їсти, давай горівки; ходи з ними по селі за бунтівниками; шукай гверів, шукай листів з Відні, розкопуй землю та шукай зради на Польщу. Взимі двері не запираютьси так, що стара замерзає на печі. Пошукайте собі другого війта, бо я довше не годен цей тягар двигати. От, видите, вже їде; бодай єго шлях трафив!

      — Війте, а де люди? Я ж розказував вам, щоби всі зійшлися коло канцелярії.

      — Я через десятників розказав людім приходити, може, ще посходєтьси.

      — Мужик все дурний: як платити, то він хапає книжку з-під сволока, ховає в пазуху та днями вичікує, аби податок заплатити; а як гроші брати, то мужик на печі. Їй, чорт вас бери, менше буду роботи мати, а пенсія одна.

      — Прошу пана, вже ми набралиси, аж занести не можемо…

      — Не перечу вам, ґаздо, що за Австрії так було, але в нас буде інакше.

      — Дай боже…

      — Війте, ідіть ви перші списувати воєнні шкоди; хто не прийде, сам собі буде винен.

      — Називаєтеся?

      — Михайло Вахнюк.

      — Кілько моргів?

      — Які там морги, діти розібрали…

      — Але кілько ви обробляєте?

      — Може, десять, може, більше, може, менче.

      — Пишім дванацять.

      — Кілько нема.

      — То пишім одинацять.

      — Та най буде…

      — Які шкоди воєнні?

      — Та які шкоди, ніби мені хто шкоду верне? Пусто говорити і писати…

      — Ви того не розумієте, начальнику, москалів ми під Варшавою збили на винне яблоко, з Відня і Пешту заберемо все золото


Скачать книгу