Безталанна. Іван Карпенко-Карий
Читать онлайн книгу.
смирного, роботящого.
Степан (бере її за руку). А я думав…
Варка. Що ми любимось з Гнатом? Нi, нiхто не знає, кого я люблю. (Зiтхає).
Степан (притяга її до себе). Кого ж?
Варка. Як буде смiливiший, то й сам догадається… Ну, пусти, я пiду.
Степан. Варко.
Варка. Чого?
Степан. А не будеш смiяться?
Варка. Нема з чого.
Степан (набiк). У мене серце замирає! А!! (До Варки). Скажи, кого ти любиш? Може… нi, скажи сама… скажи, скажи!
Варка. Я люблю смирного, несмiливого, роботящого… трохи таранкуватого, та доброго парубка… От тобi й догадайся!
Степан. Мене?!
Варка (опуска очi). Тебе… вгадав…
Степан. От несподiвано!.. Ти ж не жартуєш, нi?
Варка. Що ти, бог з тобою.
Степан. Я вiд твоїх речей мов одурiв! Я сам тебе давно люблю, тiлько боявся про те й подумать, щоб тобi признаться.
Варка. Суженого конем не об'їдеш…
Степан. А коли так, то завтра жди вiд мене старостiв, нам нiчого одволiкать, ми любимось давно обоє; менi ж нема з ким радиться, я сам-один, нiхто не забороне посватать кого схочу, а грошi є у мене, слава богу!
Варка. I я так думаю, бо й менi нiхто не забороне, i я сама собi господиня…
Степан. Варко! Я не вiрю своєму щастю. Менi все здається, що ти шуткуєш… Коли пошуткувала, то не доводь шутки до наруги, скажи зараз, бо я не вмiю так, як другi… як осоромиш перед людьми… насмiєшся надо мною, я…
Варка. Хтось сюди, либонь, iде… здається, тiтка вертається! Iди, Степане, я вiзьму кужiль i зараз вийду, ми ще з тобою побалакаєм. (Степан виходе, а Варка бере кужiль). Ну, тепер менi нiчого не страшно… Степан вiд брехень захистить. А все ж на душi важко! Не вiрю я, щоб Гнат мене покинув! Не вiрю, тричi не вiрю! Вiн завтра прийде сам до мене!.. О, коли б так сталось!.. Тодi Степана набiк.
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
Улиця. Варчина хата, злiва вiд глядачiв.
ЯВА I
Варка (стоїть на порозi й виглядає). Нiкого не видко!.. Серце до Гната рветься, а злiсть i досада здержує… Де ж вiн?.. Вже й вечiр наближається, а на душi так погано, мов там прилип шматок чогось важкого i гне мене до землi!.. Ох!.. (Зачиняє дверi й зникає в хатi).
ЯВА II
Виходить Ганна, з правого боку вiд глядачiв.
Ганна. Сказився парубок, не iначе!.. I на вулицi не видко… Ждала обiдать — не прийшов, галушки перестояли, як кваша, i сама через нього не обiдала… Вже й вечорiє, а його нема!.. Чи не поробили йому чого дiвчата?.. Вештається скрiзь по вечерницях, може, яка й пiднесла… чого доброго… ще пропаде!.. От наказанiє господне! Кажу: женися, Гнате, — не слуха… Ну, та вже насяду я на нього й доти буду гризти, поки таки цiєї осенi не оженю. Пора, а то зовсiм розпаскудиться! I додому самiй не хочеться йти, та треба, бо там свиня 5 корито з'їсть, така клята ненажера. Коли б мерщiй опоросилась — тепер у городi поросята по карбованцю… (Пiшла улiво вiд глядачiв).
ЯВА III
Справа виходять Омелько й Дем'ян.
Омелько. Та невже ти не брешеш?
Дем'ян. Єй-богу, Степан сам сьогодня