Сагайдачний. Андрій Чайковський
Читать онлайн книгу.
Жмайлової штуки. Зачепивши раз шаблю противника, він став так хутенько нею колувати, що Семко не міг її висвободити. Потім зігнув нагально руку в лікті, вибив Семкові шаблю з руки з такою силою, що вона геть полетіла понад голови окружаючих.
Всі аж охнули з подиву, бо Марко за той час ані кроком з свого місця не рушився, а Семко уходив в бурсі за великого мистця на шаблі. Але умова була до трьох разів.
Семко ще не зміркував, чим Марко над ним горує, і розпочав двобій так само. До того він був ще подражнений і гарячився. Маркові прийшлося тепер ще скорше його поконати.
— Підожди, небоже, я вже знаю, як ти робиш, тепер тобі не вдасться.
Семко став увихатися, щоб тільки не дати своєї шаблі захватити. Та Марко таки доконав свого і третій раз вибив з руки шаблю.
Семко, червоний мов буряк, задиханий, наблизився до Марка і, подаючи йому руку, каже:
— Ти тепер у бурсі будеш перший, нічого казати. Але я мушу твоєї штуки навчитися.
— Так, то по-лицарськи, — каже вдоволений даскал, — ну, тепер, хлопці, поцілуйтеся і будьте приятелями.
На кульчичан стали тепер дивитися інакше, і кожний забігав, щоб з ними познайомитися.
— А чи твій брат також такий мистець на шаблі? — питали, показуючи на Петра.
— Він також мистець, але від лука.
— Давайте лука! — кричали спудеї.
Петро взяв у руку лука, попробував силу тятиви, відтак зважив стрілу в руці й спитав:
— Куди маю стріляти?
— Ціли в турка, он там, на огорожі.
Справді, намалювали там хлопці вуглем турка у великій чалмі, з бородою, та ще з файкою в зубах.
— Де цілити?
— Кажуть тобі, в турка, не бачиш?
Та виджу, що в турка, але де — в око, в ніс, в писок?
— Невидальщина! Ти собі жартуєш з нас! Буде з тебе, як поцілиш у голову.
— Я з вами, відай, не договорюся. Отож кажу вам наперед, що поцілю в лице коло носа або в сам ніс, бо ще не знаю сили того лука.
Петро зложився і випустив стрілу. Вона поцілила турка в сам ніс. Знову усі охнули.
— Тепер цілю в зуби, — каже Петро, дуже радий з того, що так йому повелося.
Знову фуркнула стріла і попала туркові в зуби.
— Господи, а це що? — питали спудеї, зачудовані.
— Біса імієт! — каже один.
— Тепер стрілятиму без біса, — каже Петро, усміхаючись, — треба туркові вибити око! Во ім'я отця, і сина, і святого духа! — Він перехрестив лук і прицілився.
Стріла попала туркові в око.
Спудеї кинулись до фігури.
— Не рушати стріл! Хай побачить пан ректор.
Тепер виступив між хлопців якийсь козак. Він стояв позаду і приглядався так двобоєві на шаблі, як і стрілянню. Козак був кремезний, гарний мужчина. Лице гарне, обгоріле від сонця, чорний вус. На ньому багатий оксамитний кунтуш і сап'янові червоні чоботи. Вийшовши з гурту, він узяв обох хлопців на руки, мов малих дітей, і каже:
— Лицарі з вас будуть, ось що! Таких мистців то хіба на Запорожжі шукати. Знайте, що я перший пушкар між козацтвом,