Старосвітські батюшки та матушки. Іван Нечуй-Левицький
Читать онлайн книгу.
в садку.
– От ви вчитесь там в академії все по-латинському, все пишете вірші, а чи вчать пак вас там співати на гласи: на «Господи возвах», і на «Бог господь», і «Явися нам»? – спитав отець Степан.
– А чом же? Вчать, – сказав Балабуха згорда.
– А чи вмієте ви співати «Господи возвах», глас третій, а заспівайте? – несподівано спитав батюшка.
– Та годі, годі, старий. От і вигадує ні се ні те. Де вже щоб в академії цього не вчили, – сказала матушка, постерігаючи, що старий хоче екзаменувати зятя.
– Цц! – цмокнув батюшка. – От і не вмієте, хоч і вчились в академії: ануте на «Бог господь», глас восьмий?
Балабуха засміявся, одначе затяг на глас восьмий. Він знав, що старі батюшки люблять екзаменувати паничів, а при тому й почванитись своїм хистом.
– Так, та не зовсім, – сказав отець Степан. – В нас на селах ось як співають! – сказав батюшка і зарипів низьким басом на ввесь садок: «Бог господь» на глас восьмий.
– Ануте, заспівайте на четвертий глас, – знов сказав батюшка, наливаючи чарку.
Балабуха затяг на четвертий глас. Отець Степан підтягував, щоб показати силу своєї гортані. В пасіці піднявся такий дует, що заглушив гудіння бджіл.
– Добру гортань маєте! От за це люблю! І горілку добре п’єте! І за це люблю! – сказав отець Степан, цілуючи в губи Балабуху. – Коли б ви знали, Марку Павловичу, як я очепурив та опорядив свою церкву! Які я образи поставив в церкві! Та ви і в Києві таких не знайдете! От ходім, голубчику, я вам покажу!
Отець Степан схопився жваво з місця, вхопив за руку Балабуху й потяг з катраги. Матушка пішла слідком за ними. В пасіці кругом їх сновигали бджоли, набились в бороду батюшці. Одна бджола вдарилась в його щоку і впустила жало; він навіть не скривився й тільки скинув її пальцями та все не випускав руки студента, неначе боявся, щоб він не втік. Стежечка йшла до хвіртки в цвинтар. Отець Степан потяг Балабуху в хвірточку й привів до церкви. Церква була одчинена. Сторож замітав і прибирав у церкві.
Ступивши на поріг церкви, отець Степан випустив руку Балабухи й перехрестився. Слідком за ним пішов Балабуха з матушкою.
Церква була невелика, дубова, з неширокими банями, з вузькими вікнами. Вікна були високо од землі. Серед ясного дня в церкві було темнувато, тілько гарячий промінь прорвався в віконце, простягся через усю церкву, як золоте полотнище, і впав на іконостас, на старинні різані квітками та виноградом рами, позолочені й помальовані золотисто-зеленим та червоним кольором. Уся церква була обставлена образами, як і світлиця в отця Степана; навіть в банях між вікнами висіли образи. Отець Степан ходив од образа до образа й показував пальцем. В бабинці висів здоровий образ страшного суду, на которому внизу намальовано було червоне пекло. В пеклі світились вищирені здорові зуби якоїсь страшної кінської голови, а між зубами сидів на престолі сатана, з рогами, з білими зубами. В його на руках сидів Юда, неначе маленька дитина. Голова неначе хотіла проковтнути сатану з престолом та з Юдою, але вдавилась, і сатана застряг у самій пельці, зачепився за горлянку високим троном