Відень, 2002

      Баланеску-квартет

      …тому я вибльовую в рукомийник. Навколо купчаться сонячні плями, і ранок проникає в кожну щілину міжнародного експреса, маршрут Будапешт – Париж, у який я сів годину тому і з якого маю намір виповзти через годину, якщо, звісно, не помру ось отут, в сортирі, не захлинуся блювотою, якщо мене не затягне в цю жахливу металеву воронку унітаза, що помпує повітря і всмоктує в себе все живе в радіусі двох метрів, у цю лискучу нікелеву діру, з якої чути голоси пекла і якої я тепер стрьомаюся настільки, що навіть і виблювати туди не можу, ось завис на рукомийнику, намагаюся щось зробити зі своєю свідомістю, зі своїм підірваним здоров'ям і втраченою координацією в ранковому просторі, потім підіймаю голову, бачу просто перед собою в дзеркалі власне відображення, і мене знову вивертає. Добре, що в мене все гаразд із нервами, я уявляю собі, що зі мною було б, якби я був яким-небудь неврівноваженим уйобком, зі схильністю до істерик і параної, мене би тут просто рознесло на шматки від перенапруги та відчаю, а так все гаразд, і я без нарікань сприймаю жорстокі обставини сучасного побуту, тому що можу ставитися до себе доволі відсторонено, і це допомагає мені пережити непрості хвилини в моєму житті, головне – не дивитися на себе у дзеркало, не помічати цієї нікелевої воронки і не думати про алкоголь, – думаю я і швидко схиляюсь над рукомийником. Ще годину пересидіти тут, нікуди не виходити, ні з ким не розмовляти, ніяких «доброго ранку», «що це за станція» і тому подібних провокативних питань, і так все чудово, пасажири, якщо я їх не розбудив, сплять собі на своїх зарезервованих місцях до Зальцбурга, Мюнхена й аж далі до Парижа, їм і діла немає, що це за бентежний громадянин зачинився півгодини тому в сортирі і вперто не хоче повертатись на власне місце. Все гаразд, друзі, все гаразд, давайте, спіть у своїх відсіках, де заборонено палити, спіть і дивіться мирні сни про безхолестеринову свинину та великодні знижки на спаржу, вже хто-хто, а я вам заважати не буду – ще годину, дотягнути до Лінца, сповзти на холодний, ще до кінця не прогрітий сонцем ранковий перон, знайти оргкомітет, забрати бабки, поселитись у готелі, залізти в черевиках у двомісне стерилізоване ліжко й благополучно померти, принаймні до шостої вечора.

      Багато речей у цьому житті вчишся сприймати якщо не героїчно, то в кожному разі з розумінням і без істерик. Якщо вже ти звечора починаєш пити, наповнюєш свій хворобливий організм різним там гівном, мішаєш його в своєму шлунку, то будь готовий, що на ранок твій організм скаже тобі все, що про тебе думає, з другого боку, я і не вірю, що бодай хтось, напиваючися звечора під зав'язку, гадає, що зможе прокинутись у чудовому гуморі, з гарним апетитом і робочим