І він страждає, а вона навіть

      не дивиться на нього,

      він для неї лише охоронець

      у підарській формі;

      вона здає конкурентам усі коди доступу, відкриває

      всі карти, вона все прорахувала і все продумала,

      і коли конкуренти підривають в її супермаркеті

      чергову бомбу, вона непомітно знімає касу

      і намагається зникнути.

      Але убоп пробиває по своїх каналах

      її телефонні розмови і вже чекає її на парковці,

      і коли вона намагається зникнути на своїй бесі, вони

      блокують виїзд, прострілюють їй живіт і кричать охоронцю:

      ей, ти, підар, давай – обійди її

      з іншого боку.

      Але охоронець несподівано відкриває по них вогонь,

      застрибує в беху, перетягує її на праве сидіння і мчить

      разом із нею в нікуди.

      Така історія.

      І ось ти йдеш містом,

      і все, що тобі потрібно, —

      просто нормально потрахатись,

      прямо тепер і прямо тут,

      хоч раз нормально, після усього цього мозгойобства,

      серед усієї цієї криміногенної ситуації, серед усіх

      цих супермаркетів, які ростуть, мов гриби,

      забирають життєві сили;

      о, ці супермаркети, ці концтабори

      для бюджетників,

      конвеєри для лохів.

      Я БУДУ ЛАМАТИ КАСОВІ АПАРАТИ!

      Я БУДУ ЛАМАТИ КАСОВІ АПАРАТИ!

      ХОЧА Б РАЗ! ЗА ВЕЛИКІ ГРОШІ!

      ХОЧА Б АБИ З КИМ!!!

      – Хто ти?

      – Я хочу тобі допомогти.

      – Ти бог?

      – Я твій антикризовий менеджер.

      – Що це в тебе?

      – Це бики Чікаго. Вони вивезуть нас, кохана, з цього диму.

      Зоряна ніч сховає нас від переслідувачів.

      Зброя нам дається для того, щоби захищати один одного.

      Життя нам дається для того, щоби

      померти разом.

      Дивись, яка глибока навколо осінь,

      нарешті починає падати сніг.

      Вулицею йде тиха щаслива родина.

      – О боже, що це таке біле? – захоплено питає хлопчик.

      – Це сніг, – відповідає мама.

      – Це гарячка, – відповідає тато.