Тьолки, – говорять усі, – тьолки,

      йому потрібні будуть тьолки,

      хороші тьолки,

      дорогі й без шкідливих звичок,

      вони будуть гріти його взимку,

      вони студитимуть йому кров навесні,

      ліворуч від нього буде лежати платинова блондинка,

      і праворуч від нього буде лежати платинова блондинка,

      так, щоби він навіть не помітив, що вже помер.

      Ох, ця смерть – територія, де не ходять наші кредитки.

      Смерть – територія нафти, хай вона омиє його гріхи.

      Ми покладемо йому до ніг зброю і золото,

      хутра і тонко помелений перець.

      В ліву руку ми вкладемо йому останню нокіа,

      в праву руку – грамотну ладанку з Єрусалима.

      Але головне – тьолки,

      дві тьолки, головне – дві платинові тьолки.

      Так, це головне, – погоджуються всі.

      Головне, – погоджуються тьолки.

      Головне-головне, – підтакує Коля зі своєї домовини.

      На великдень ми всі такі сентиментальні.

      Стоїмо, чекаємо, коли мертві

      встануть і вийдуть до нас із потойбіччя.

      Ніколи так не цікавишся смертю,

      як ховаючи друзів.

      Коли вони третій день чатують

      під дверима моргу, він зранку третього дня

      долає, зрештою, смертю смерть, і виходить

      до них із крематорію, бачить,

      що всі вони знесилено сплять,

      після триденного забуху,

      лежать просто серед трави,

      в обриганих

      дольче й габана.

      І тоді він тихо, щоби не розбудити,

      забирає в одного з них

      підзарядку для нокіа

      і повертається

      в пекло

      до своїх

      блондинок.