Оксамитовий перевертень. Олександр Шевченко
Читать онлайн книгу.
ви маєте право зберігати мовчання, ось тільки адвоката вам навряд чи призначать. Не розумію, кому потрібна допомога – вам чи мені?
– О, я… та годі… ваш телефон мені дала Віра Охрімівна Біс. Ви ж її пам’ятаєте?
Забути Віру Охрімівну Біс не змогли б усі підкошені амнезією герої мексиканських серіалів, разом узяті. На те виглядало, що паспорт їй у пеклі однофамілець виписував, аби люди наперед знали, з ким справу матимуть. Тома мовила:
– Прекрасно. Чому ж ви ним не скористалися?
– Ким?
Терплячість – моя чеснота.
– Не ким, а чим. Телефоном.
– Вашим?
– Ні, президентським! – гаркнула Тамара, забувши свою попередню мантру. Мишка образилася.
– А до чого тут президент? У вас зайнято було.
– Довго?
– Що довго?
Тамарі Олександрівні хотілося завити, але вона стрималася і зробила крок убік.
– Заходьте. Непроханим гостям дається двадцять хвилин.
Жінка-загадка Лариса скинула взуття і швидко й цілеспрямовано потупцяла до Тамариної спальні, ігноруючи оклик хазяйки. Доки Тома націлювала сіру на вірні двері й садовила у крісло для відвідувачів, втратила ще хвилини чотири. Була надія на те, що перший сьогоднішній клієнт запізниться, однак дуже слабенька – той був педантичним чоловіком, точним, як кварцовий годинник. Утім, свою «жахливу проблему» Лара виклала дуже швидко, а спробу поділитися важливими подробицями Тома задушила в самому зародку. Нічого нового вона, звісно, не почула, і проблема в жіночки була найбанальніша. Навіть не проблема, а так – проблемка, проте кожній людині те, що відбувається особисто з нею, завжди здається катастрофою біблейських масштабів.
– І що ви хочете від мене? – без ентузіазму поцікавилася Тамара в кінці оповіді.
– Хіба не зрозуміло?
– Перепрошую, ні. Озвучте, будь ласка.
– Я хочу, щоби ви її знищили, – зловісно промовила Скажімо-Лариса, й очі її засяяли, вбираючи в себе коливні вогники свічок. Вона перегнулася через стіл, ледь не зачепивши підсвічник, і видихнула Томі в лице: – Щоби ви стерли її з лиця землі, ось що!
– Кинути в неї ядерною бомбою? А навіщо це вам? Я не розумію – адже чоловік до вас повернувся.
– Він живе зі мною тільки заради дітей, – схлипнула мишоподібна відвідувачка. На якусь мить Томі стало шкода її – таку зворушливо незграбну, розгублену і розчавлену холодною правдою життя, що рано чи пізно приходить, як усвідомлення, до кожної жінки: виявляється, твоєму чоловіку, крім тебе, можуть подобатися ще й інші молодиці. І питання лише в тому, наскільки сильно вони йому подобаються.
– І ви гадаєте, що з її смертю ситуація зміниться?
– А хіба ні?
Тома глянула ще раз на розкладені карти Таро.
– Не впевнена. На мою думку…
– Тоді, – перебила її Лара, – нехай вона помре просто так. Нехай вона мучиться – страшно і безнадійно. Нехай у неї спочатку повилазять коси, оте біле перепалене клоччя, яке вона носить на довбешці, а тоді…
– Стривайте-но, шановна, – льодяним голосом зупинила її Тамара. – Для чого ви