Оксамитовий перевертень. Олександр Шевченко
Читать онлайн книгу.
солдат на плацу, пальці, що вчепилися в ремінець сумочки, побіліли від напруги, та голос залишався сухим, неначе гірчичний порошок:
– Якби я хотіла справедливості, то звернулася б до суду.
– Дуже смішно, – мляво прокоментувала Тамара.
– Я прийшла сюди не для того, щоб вас розважати. Даруйте, що змарнувала ваш час. Тьотя Віра казала мені, що ви дуже могутня чаклунка, але не згадала, що ви – черства, товстошкіра і байдужа до горя ближнього свого людина.
Сказала жінка, замовляючи вбивство.
– Мені доведеться знайти когось іншого, не настільки закам’янілого. Ще раз вибачте.
– Стривайте, – Тамара зітхнула. – Гаразд. Переконали. Це буде нелегко, але я згодна.
– О… що ж… я не знаю, як вам і дякувати!
– Спеціально для цього людство винайшло гроші. Але попереджаю – ціна висока.
– Байдуже. Я добре заробляю, і мої старі… Ціна не має значення. Коли до вас прийти?
Тома ледь стрималася, щоби не знизати плечима.
– На молодий місяць. Десь за два тижні. Вісімнадцяте червня підходить?
– Так, – квапливо погодилася сіра. – Що мені з собою взяти?
– Дві воскові церковні свічки, вашу фотографію, фото чоловіка і його сорочку.
– А від неї що принести?
Та що хочеш, однаково викину.
– Маєте її знімок?
– І не один, – гордо повідала радикальна відвідувачка.
– Вистачить одного. Фото і речі я не повертаю. Чекаю вас вісімнадцятого опівдні.
– А пізніше не можна? Надвечір? Я на роботі.
– Я теж. Візьміть відгул. І задзвоніть мені попередньо на мобільний, бо я скоро переїжджаю. Дам нову адресу.
– Добре, добре, як скажете. – Ледве не кланяючись, Єлизавета незграбно взулася і вискочила за двері. Тамара зітхнула. Нічого складного в тому, що вона замислила, насправді не було. Вимести з голови цієї мстивої дурепи усі думки про смерть суперниці та зробити приворот на чоловіка, щоб від сім’ї не бігав, хтивий козел, – справа кількох сеансів і малих сил, та Лізі про це знати необов’язково. Тома чудово знала цей тип жінок – у них винен весь світ, окрім любчика, вони самі вигадують виправдання для своїх мужчин, та ще й такі, що будь-який адвокат від заздрощів вдушиться; вона не просто не поважала таких квочок, а зневажала їх. Та якби мишка дійсно звернулась до іншої ворожки, наслідки могли б бути печальними. Добре, якби тільки на гроші її розвели, цю фурію – втім, зраджена жінка дасть сто очок вперед усім трьом богиням помсти, – так ще ці недороблені провидиці, віщунки і знахарки можуть щось таке встругнути, що хіба Пан Бог поправить, а відробляти завжди важче, аніж попередити.
Ворожка… Цікаво, чому вони всі так бояться цього слова – відьма? Що у ньому такого поганого? Хіба що церква піну пускає – провина, мовляв, перед Богом. А чим є богослужіння, як не ушляхетненим відлунням ритуальної магії? Визнати це? Та ви при своєму глузді? Усе, що було до християнства, – гріх; усе, що є у християнстві, – від Бога. Яка вузьколобість!
І знову пролунав