Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
звичайно чіпляють іграшки, іконки чи талісманчики на ниточках. Максим підняв пульт, і Арсен почув важке дихання, звуки боротьби, голоси.
– …Оглух, шмаркач? У що грався?
– «Лицарі й маги»…
– Давай лоґін-пароль, справжній, я перевірю. Швидко, а то сідало порву!
– Я забув…
– Нагадати?
Тіні сіпнулися. Тонкий голос плаксиво заскиглив:
– Н-ні…
– Згадуй, стерво мале, а то гірше буде. Не бреши! Перевірю!
Арсен швидко глянув на Максима. Той неквапливо розкрив на моніторі простеньку мережеву гру, популярну в аматорів «прокачувати рівні» й лупити один одного мечем по голові. Тим часом жертва, замкнена в машині, белькотіла букви й цифри.
– Хе? Ме? Хе – як наше «не»?
Мобільник на столі коротко нявкнув, приймаючи СМС. Максим узяв телефон, кивнув і, одним оком читаючи повідомлення, почав набивати лоґін і пароль на своєму комп’ютері.
«Пароль не підходить до лоґіна. Перевірте й спробуйте ще».
Максим підняв брови. Відіслав СМС. Минула секунда.
– Ах ти падло! – вибухнув напасник у машині. – Брешеш!
Почувся глухий звук удару й тонке, майже собаче скиглення.
– Може, ти неправильно набирав? – припустив другий голос, добродушний і басовитий.
– Правильно! Так, стерво, кажи, або я тобі твою флешку в дупу запхну!
Арсен ковтнув слину.
– Зараз, – бурмотів той, у машині. – Я… Я переплутав.
– Я тобі кишки переплутаю!
На Максимів телефон прийшло нове повідомлення. Він набрав комбінації у відповідних рядках – і на екрані з’явився персонаж нещасного слабака, затиснутого зараз у машині: здоровенний лицар в обладунках, з левом на нагруднику, з драконом на шоломі.
Допомогли тобі твої леви й дракони, сумно подумав Арсен. Захистив тебе твій панцир? Там, у грі, ти виходиш один проти ворожого війська, а тут ти шмат сопливого м’яса, і добре, якщо тебе просто так відпустять…
Максим, підкреслено незворушний, знову відіслав СМС. Через кілька секунд її прийняли там, на екрані.
– Тільки дзявкни комусь, – просипів напасник, – тільки засвітися. Знайду й поріжу, як свиню. Вали звідси!
Дверцята машини відчинили. Напасник – Арсен побачив його мигцем – витяг за комір жертву, відкинув на тротуар, заскочив назад, і машина рвонула з місця. Арсен побачив, як тікає назад вулиця. Зображення сіпнулося – це захиталась камера, вмонтована в талісманчик над вітровим склом. Світло ліхтарів упало на лице водія, ковзнуло по фігурі напасника, що сидів на задньому сидінні. Максим, не дивлячись, вимкнув монітор.
– Не міг би ти взяти мені кави в автоматі? Без цукру. Подвійної.
Він говорив – і міняв пароль персонажеві на екрані. Парубійко, побитий і кинутий зараз десь на безлюдній вулиці, назавжди втрачав свого лицаря в обладунках – разом з панциром та амулетами, зброєю, сумкою, гаманцем…
Арсен мовчки взяв з автомата чашку кави. Поставив на офісний стіл з матовою й холодною, мов