Розбійницькі скарби: Казки про розбійників. Сборник
Читать онлайн книгу.
горіти, дуже смерділа, і полум'я скоро обхопило всі ліжка.
Парубок вибіг, підпер сильними колодами залізні двері, так що й душа не могла звідти вийти. А сам підбіг під вікно і дожидає. Хтось з розбійників зірвався і збудив інших, з них тільки мала частина попеклась. Кинулись вони в двері, але ті були підперті іззовні. Тоді виважили грати єдиного вікна і почали вистрибувати. Парубок наладився з шаблею. Половину розбійників повитинав, а решта вже і не виходила, бо всередині розгорілась пожежа й розбійники подушились і погоріли.
Пожежа з кімнати не поширювалась далі, бо стеля була склепована каменем. Як згоріли ліжка, пожар і погас. Тоді парубок відчинив двері, хто ще проявляв знак життя, того він добив, потім всі трупи розбійників позносив і поскидав до глибокого підвалу під будинком, до якого можна було входити з дванадцятої кімнати. Налічив сто трупів. Потім підвал замкнув великим ключем, вийшов надвір і ключ вкинув у глибокий колодязь.
Зразу вернувся додому, щоб похвалитися матері здобутими скарбами, які у замку розбійників уважав за свої.
– Залишай, мамко, все і ходи зі мною. Там будемо жити, як у раю.
Батьківський маєток розділив слугам, запріг коні й за півтора тижня прибув з матір'ю у той замок.
Показує матері все, оглядає, тішиться і дивується мати великим скарбам, а син до неї й каже:
– Всюди можеш ходити, матусю, все можеш робити, тільки до дванадцятої кімнати не заглядай. Лиши її в спокою, хай вона буде так, як є.
Передав матері ключі, вона господарює, а він ходить на лови, полює, блукаючи по лісах. Ні за чим не дивиться, ніщо його не обходить, вернеться з полювання на вечерю, переспить і вранці знов іде на цілий день.
Мати вдома хазяйнувала, ходила, порядкувала і дуже була цікава, що може бути в дванадцятій кімнаті.
Таки не змогла протистояти спокусі і одного разу підійшла до дверей і підслуховує. Враз чує, а там хтось кашляє, стогне і зітхає. Слухає вона ліпше і почала питати:
– Хто там такий у підвалі?
– Я… я… бувший хазяїн цього дому… чиста душа… А ти хто така? – питався голос.
– Я… я… жінка… Мене сюди син привів.
– Ой, пані моя дорога, як маєш душу, як маєш серце, то випусти мене звідсіля, бо пропаду я тут з голоду і зі спраги… Як бажаєш, я можу зараз відійти, тільки випусти мене.
– Зараз, зараз, – сказала жінка, принесла ключі, але ані один не підходив.
Пробувала то один ключ, то другий, крутила, обертала кожним, стукала, розбивала двері довбнею, але все дарма! Двері були залізні і сильно тримались одвірка.
– Хтось ключ мусів сховати… Ану, добра жінко, спустись у колодязь, певно, там його знайдеш, – радив голос.
Взяла жінка драбину, злізла в глибину, почала шукати і справді – в намулі знайшла вона великий ключ. Пробує відчиняти – якраз той ключ! Відімкнула вона двері і трохи не зомліла від страшного смороду. З-поміж трупів один піднявся та з великим трудом виліз сходами до дванадцятої кімнати, де стояла вона. Потім підвал замкнула і почала доглядати хворого.
Про