Розбійницькі скарби: Казки про розбійників. Сборник
Читать онлайн книгу.знайдете ту дірку в стіні, викопайте під нею велику яму чоловікові до попідплечі й насипте повну смоли. І як будуть туди пролізати розбійники, один із них упаде в яму. Отак їх упіймаєте.
Цар усе сповнив, що йому радив старий злодій. А вночі прийшли розбійники знову красти золото. І один з них упав у смолу й почав плакати:
– Тягніть мене, бо я впав у яму, в смолу!
Розбійники дали йому колика у руки і тягли його, але не могли витягти ніяким способом. Тоді бідний синок витяг свою шаблю і одрубав голову свому товаришеві. Голову взяв із собою, і вони пішли собі. Рано цар устав і йде дивитися своє золото. Бачить – у смолі чоловічий труп без голови. І не може зрозуміти, що то значить. Пішов у темницю до старого злодія і каже:
– Твої слова сповнилися, але у смолі зостався чоловік без голови. Розтолкуй ти мені, що ото значить?
– Межи тими розбійниками є великий хитряк і він одрубав голову.
– То скажи мені, що маю тепер робити, як їх упіймати?
– Трудне діло… Беріть труп розбійника і тягайте його по базару. І хтось з його родини мусить плакати. А місто обкладіть сторожею, і хто буде плакати, того треба арештувати.
Бідний синок, коли побачив, як тягають труп, здогадався, що то значить. Купив три золоті ложки і дві тарілки. Дав це жоні того розбійника, котрому голову відтяв, й каже:
– На, бери золоті ложки і тарілки, та дивися на труп, що його тягають. Зашпортайся об нього, впади, побий золото і плач.
Жона це все зробила. Наплакалася так, що голова її боліла.
А цар вернувся з трупом назад, бо ніхто за ним не плакав, лиш одна жінка, що побила золотий посуд.
Знову радиться цар зі старим розбійником. А той каже йому:
– Ота жінка, що побила золото, була його жона. Вона плакала не за посудом, а за своїм чоловіком. Треба було її схопити й заарештувати, але вже пізно тепер… Даю вам, пресвітлий царю, ще одну пораду: візьміть той труп і розіпніть його на хресті при дорозі. І поставте коло нього сторожу – дванадцять вояків, бо той злодій буде пробувати вкрасти труп і поховати його разом з головою.
Цар сповнив наказ старого злодія. Тіло поклав на хрест і коло нього приставив дванадцять вояків.
Але бідний синок, що був ще мудріший, купив собі дрантиву одежу і сліпого коня, запріг його у возика, у возику сховав паленку і подорожує.
Проходить попри трупа, розп'ятого на хресті, і тут свого сліпого коня наганяє у рівчак. Візок перевернувся. Вояки пожаліли бідного чоловіка і прибігли йому допомогти підняти візок. Як піднімали, побачили паленку, і кожний сховав собі по пляшці. Бідний синок знав, що вояки полакомляться на горілку, і вдав, що нічого не бачить. Вдарив свого коника і поїхав далі.
Кілька кілометрів від'їхав і став. Свого сліпого коня лишив, купив дванадцять попівських риз і вночі у дванадцять годин вернувся за трупом. Вояки, всі п'яні, спали. Він повідбирав рушниці і вояцьку одежу з них та вбрав їх у попівські ризи.
Тіло з хреста зняв і разом з головою закопав у землю.
Рано цар устає і йде дивитися, чи сторожа упіймала злодія. Приходить і дивиться – замість вояків