Гімн демократичної молоді. Сергій Жадан
Читать онлайн книгу.
для неї таксівку і повернувся святкувати. Оптовики поскидали краватки і пили за здоров'я власників, Славік голосно співав і цілувався з представниками податкової, в принципі, з усієї публіки він єдиний поводив себе як гей, у всякому разі як він це розумів, причому робив це цілеспрямовано, аби завести публіку. Публіка, врешті, завелась, в результаті брати Лихуї побились у чоловічому туалеті з оптовиками, в принципі нормальний мордобій, за щось же вони бабки платили, з туалету лунали ображені крики Гриші Лихуя «сам ти підар!», брат, Сава Лихуй, підтримував його. Бійку було швидко локалізовано, Санич усіх розвів, і п'яні оптовики поїхали допивати в клуб зі стриптизом, оскільки в «Бутербродах» стриптизу не було. Представники податкової теж поїхали в клуб зі стриптизом, Славіка вони з собою не взяли, аби не псувати репутації. Публіка майже розійшлась, лише біля бару на стільці сиділа якась дівчинка, а в кутку шепотілось двоє чоловіків середнього віку, зовні схожі на тих таки представників податкової, себто щось означене про їхню зовнішність сказати було важко. – Хто це? – запитав Санич у Славіка, котрий почав потрошку тверезіти і тепер згадував, із ким він тут цілувався. – А, це, – сказав він, сфокусувавши погляд. – Не хочу образити нікого із присутніх, але, по-моєму, саме це і є геї. – Ти їх знаєш? – на всяк випадок перепитав Санич. – Так, знаю, – закивав головою Славік, – це Доктор і Буся. Який доктор? – не зрозумів Санич. – Нормальний доктор, – відповів Славік, – пішли, я вас познайомлю. Привіт, Буся, – звернувся він до чувака, котрий виглядав молодше і був більше схожий на представника податкової, – драстуйте, Доктор, – потис він руку чуваку, котрий виглядав більш солідно, відповідно, на представника податкової був схожий менше. – Знайомтесь, це – Саньок. – Сан Санич, – боязко поправив його Сан Санич. – Наш менеджер, – не дав йому закінчити Славік. – Дуже приємно, – сказали Доктор і Буся і запросили їх до столу. Санич зі Славіком сіли. Запала мовчанка. Санич занервував, Славік потягнувся за своїми папіросами. – Що, Славік, – вирішив розрядити ситуацію Доктор, – ти тепер тут? – Да, – сказав Славік, підкурюючи і загасивши сірник в їхньому салаті, – друзі попросили допомогти, думаю, чому б і ні, в мене якраз вікно в графіку. Звісно, у них ще не все виходить, – продовжував Славік, взявши у Доктора виделку і зачепивши нею салату, – ось хоча б і це відкриття: в принципі, можна було по-людськи зробити, щоб культурна програма, я вже домовився з грєбєнщіковим… Ну, але нічого, – він поклав руку Саничу на плече, – нічого, я їм підказую то тут, то там, все буде нормально, да… Санич обережно прибрав його руку, встав, кивнув Доктору і Бусі, мовляв, гарного вам відпочинку, ще поговоримо, і відійшов до бару. – Ти хто? – запитав він дівчинку, яка замовила чергову водку. На обличчі в неї був пірсинг, і коли вона пила, металеві кульки дзенькали об скло. – Я Віка, – сказала вона, – а ти? – Сан Санич, – відповів Сан Санич. – Гей? – діловито запитала Віка. – Власник, – виправдовуючись, сказав