Гімн демократичної молоді. Сергій Жадан
Читать онлайн книгу.
завжди видно, скільки разів тебе хотіли убити.
З клубом справи складались зовсім погано. І навіть успішно проведені «Вишивані рушнички», під час яких Славіка ледь не набили піонервожаті, за те, що він без стуку ввійшов до гримерки, де переодягались старшокласниці, ситуації в цілому не рятували. Гога вечорами сидів у кабінеті і рахував на калькуляторі збитки. Санич впав у депресію, Віка не телефонувала і не брала слухавки, бабки закінчувались. Санич курив біля входу і заздро дивився, як «Суперксерокси» почали прибудовувати до свого будинку пентхаус. Бізнес явно не йшов, потрібно було повертатись до «Боксерів за справедливість».
Одного ранку прийшов Славік і сказав, що є гарні новини. – Будемо робити шоу-програму, – сказав він. – Стриптизу ви не хочете, – звернувся він до Гоги. – Що ж, хай буде так. Хай буде. Я поважаю ваш вибір, Георгій Давидович, да. Але в мене є чим вас здивувати. – Гога напружився. – Я, – сказав Славік недбало, – домовився-таки з Раісою Соломоновною. Вона спочатку навідріз відмовилась, у неї, знаєте, графік, да, але я натиснув через свої канали. Вона скоро прийде, було б добре, щоб усе культурно пройшло, ну, ви розумієте, – і Славік кинув стурбований погляд на Санича. – Із ким ти домовився? – перепитав його Гога. – Санич засміявся. – 3 Раісою Соломоновною, – дещо виклично повторив Славік. – Це хто така? – обережно перепитав Гога. – Хто це така? – посміхнувся зверхньо Славік. – Хто така Раіса Соломоновна? Георгій Давидович, ви що? – Ну добре, добре, не грузи, давай розповідай, – перебив його Гога. – Що ж, – сказав Славік, – навіть не знаю, що сказати. Як же ви клубним бізнесом збирались займатись і не знали про Раісу Соломоновну. Хм… Ну добре. Ну ви даєте… Раіса Соломоновна – це циганський муніципальний ансамбль, заслужена артистка Білорусі. Да ви чули про неї, – впевнено викрикнув Славік і поліз за папіросами. – Ну, а тут вона що забула? – незадоволено запитав Гога. – Я ж кажу, – затягнувся Славік, – будемо робити шоу-програму. По вівторках. В інші дні вона не може – у неї графік. Я домовився. її знають усі, заповнимо нішу. – Ти впевнений? – без ентузіазму перепитав Гога. Ясно, – сказав Славік і збив попіл на щойно розгаданий кросворд. – А що вона робить, ця твоя артистка? – про всяк випадок запитав Гога. – У неї репертуар, – діловито повідомив Славік. – Півтори години. Під мінусівку. Циганські романси, пісні з кінофільмів, кримінальна тематика. – А як вона співає? – поцікавився Санич. – По-білоруськи? – Чому по-білоруськи? – образився Славік. – Ну, в принципі не знаю. По-циганськи, мабуть, це ж циганський ансамбль. – Вона сама буде, – перепитав Гога, – чи з ведмедями?
Раіса Соломоновна приїхала біля першої дня, віддихуючись від вуличної спеки. Мала років сорок п'ять, але сильно фарбувалась, тому можна було помилитись. Була худорлявою шатенкою у високих шкіряних ботфортах і якійсь прозорій комбінації, сказала, що щойно з концерту, виступала в дитячому будинку, сказала також, що про всяк випадок прихопила