Я пам’ятаю голоси,

      станційне плетиво предметів,

      і сутінки, які росли

      поміж пекарень і буфетів.

      І сонце соком із цитрин

      розмащувалось по одежі,

      випалюючись, як бензин,

      ховалось за вокзальні вежі.

      Й відчувши цей прогірклий смак,

      нічні коханки і мисливці

      ділили цукор і табак,

      немов вори на пересилці.

      І підшивав старий торчок

      з шинелі зрізані нашивки,

      і теплі хмари вздовж річок

      пливли на кримські перешийки.

      І озирнувшися нараз

      посеред тиші і огрому,

      я пригадав раптово вас

      і говорив собі самому,

      що в цьому остиганні доль

      усе вирішує випадок,

      що чорна квітка алкоголь

      вам виростає між лопаток,

      що кожного, хто стереже

      в цій тиші потяги товарні,

      по смерті пом’януть лише

      колійники на сортувальній,

      що в мить, коли я відійду

      за бризками нічних припливів,

      вони оглушать пустоту

      сигналами локомотивів,

      і що поштові багажі

      лежатимуть в станційних залах,

      криваві й гострі,

      як ножі,

      як перець,

      як смола на шпалах.

      Польові командири, чиї серця покриті туманом,

      лише й чекають, щоби туман розтанув.

      Партизан до тих пір вважається партизаном,

      доки є ворог, в тилу б якого він партизанив.

      Ваше довге волосся, яке спадає на лиця,

      ваші чорні берети і ваші рвані мундири

      розвіваються вітром, ніби солодка пшениця,

      по якій лежать сполохані дезертири.

      Але кожної ночі з’являться тінь повстанця

      і кружляє за вікнами, як бойова химера,

      і лежать на дні його шкіряного ранця

      нідерландський тютюн і книжка Аполлінера.

      – Ну що, комполка, гортаєш свій молитовник?

      чекаєш на пошту, аби прийшла скоріше?

      – Та