Ваня сидів на лавці й клював полуниці. Дехто у селі називав їх трускавками, але це слово здавалося Вані якимось мертвим: «трускавка» асоціювалася у нього зі словом «смерть». А полуниці – полуниці були округлі, соковиті, повні пузатої гостинності. Трускавка – то жебрак при дорозі, сліпий, з прогнилими очницями, жовтошкірий, одягнений у мішковину. Він сидить голодний, його обліпили мухи, з ніздрів сочиться гній. І цей жебрак сильно-сильно хоче їсти, але йому ніхто не дає. Тому що навкруги розруха, голод, моровиця, чума і холера.

      А от полуниця – то така приємна тітонька. Новенька плахта, білосніжна сорочка, рум'яні щічки. Вона виходить з хати, у руках тримає величезного глиняного тареля з варениками або пампушками. Вона всіх пригощає, посміхається, а потім кличе у свої кімнати – любитися.

      – Полуниці краще, – буркнув Ваня собі під ніс.

      – Ніж що? – почув він за спиною.

      Біля хвіртки стояв Афоня.

      – А баби немає. Вона в травах. Тобто в лісі.

      – Я знаю. Дай мені, Ванюта, дрель.

      – Дрель?

      – Треба дірок насвердлить, буду карниз вішать.

      – А ви вмієте?

      – Карниз вішать?

      – Дірки робити!

      Афоня не вмів нічого. Це був дачник-білоручка. Казали, що його троюрідний брат був Віталій Білоножко, але то були лише чутки. У сусідніх Кумейках оно типу Іра Білик жила. Ваня їздив, перевіряв, хату шукав – не знайшов. Чутки. А от Афанасій таки був безрукий. Можливо, вам хтось ще скаже і про Безрукова – ви теж не вірте.

      – Якщо руки ростуть не з того місця, то це не руки, а ноги, – розважливо сказав Афоня. – Поможеш?

      – Поможеш, – важко зітхнув Ваня, взяв у майстерні дриль, ключ та кілька свердел і поплівся за Афанасієм.

      – Ти не бійся, я заплачу.

      – Та ну, – відмахнувся Ваня.

      Афанасій і не вмовляв – нема чого робити ще комусь за дірки платить. Подарую йому два олімпійських рублі. В кишені старого ватника знайшов. Він же, здається, нумізмат.

      – Ти ж нумізмат, Ваню?

      – Трохи є.

      – От і добре. У мене є два рублі совєцькі. Олімпійські.

      Будинок Афоні був бідненький. Власне, як і подвір'я. Не вмів він працювати руками. Все начиння залишилося від старих господарів, які продали ділянку з будинком ще наприкінці вісімдесятих. Паркан, немов дозрілі соняхи, хилився до землі, старі цебра перетворилися на безформні шматки іржі, дах на веранді підпирали граблі. Дачу Афанасій тримав через любов до природи та хворі легені. Городом його користувалася тьотя Галя. У неї троє синів

      і чоловік, а у Афанасія крім хворих легенів – лише квіти. Квіти Афанасій не просто любив – обожнював. Ними він засаджував усе подвір'я. Починаючи від незабудок і закінчуючи гліциніями. Самих ірисів зо двадцять сортів, навіть громовиця – дуже дорога. За корінець громовиці Афанасій віддав п'яту частину пенсії. Це, зауважте,