Рожеві сиропи. Артем Чех
Читать онлайн книгу.
зіниці від небезпечних уламків, діяв майже наосліп, проте дриль входив плавно і справно, немов ложка у сметану.
– Одна дірка є, Афанасій! Можете мене поздоровити.
– Поздоровляю, – мовив Афоня, потираючи пухкенькою долонею щетинисту щоку. – Тепер тут давай.
Ваня увійшов у раж. Друга дірка була зроблена майстерніше. Штукатурка не розліталася, хіба на підлогу посипалося трохи бежевого борошна.
– Тепер над цим вікном, – діловито мовив Афанасій.
– Тут?
– Лівіше.
– Тут?
– Ще трохи вгору. Ага. Дриляй.
Ваня задриляв.
– Ж-жу-у! – обережненько сказав дриль, пробуючи структуру стінки. – Ж-ж-ж-жу-у-у-у-у! – набрався він сміливості. – Дж… цинь! Дуж!
– Шо трапилося, Ванют?
Ваня витирав обличчя від сухого бруду. Щось не клеїлося.
– Щось не клеїться.
Він показав дриль Афанасію. Свердло було зламане.
– Зламав?
– У вас стіни якісь залізні.
– Може, проводка?
– Якби проводка, то йшли б ви вже до моєї баби з похоронкою. Не знаю.
Афоня збігав за компотом. Сіли. Випили. Задумалися.
– Треба свердло витягати. Інакше криво карниз сидітиме, – сказав Ваня, витираючи губи.
– Умієш?
– Плоскогубці треба.
– Десь були, – задумливо рік Афоня.
У двері постукали, й за секунду в кімнату заглянула вусата морда.
– Доброго дня, – привіталася морда. – Я вам приніс листа.
– Сергію Валентиновичу! – привітався Афанасій і взяв у вусаня якийсь продовгуватий папірець. – Руки у тебе стоять?
– А? – здивувався дядя Сергій Валентинович. – Не знаю.
– А що в тебе взагалі стоїть? – запитав Афанасій, не вкладаючи у запитання потойбічної суті.
Ваня цій двозначності посміхнувся. Дядя Сергій Валентинович зашарівся.
– У нас тут біда, розумієш! Треба витягти свердло. Поламалося. У стінці тепер стирчить.
– Так плоскогубцями, – спокійно промовив листоноша. – Подивитися можна?
– На що ти зібрався дивитися?
– На те, як будете витягати.
– Ну подивись.
Афанасій приніс старі, вкриті іржею плоскогубці. Поколупавшись з хвилину у стінці, Ваня витяг свердло. Вставив у дриль нове.
– А це не зламається? – справедливо запитав листоноша.
– Не знаю. Може, свердло було гівняне, – припустив Ваня. – Зараз спробуємо.
І він спробував.
– Ж-ж-ж-жу-у-у-у! – завив дриль. – Жим, цвік, хряцццц.
– Не йде?
– Не хоче.
– Свердло ціле?
– Та ціле.
Дядя Сергій Валентинович як корінний мешканець сільської місцевості зацікавився не на жарт.
– Мда-а-а, – протягнув він. – Може, там щось вмонтоване? Кевларова пластина, наприклад. Ну, на випадок війни? – припустив він.
– Цей будинок побудували у чотирнадцятому році, Сергій Валентинович. Які кевларові пластини?
– Ну,