Іван Богун. У 2 тт. Том 2. Ю. В. Сорока
Читать онлайн книгу.
її рух і охорону – гетьман Хмельницький, як і будь-хто з полководців XV–XVIII століть, надавав арматі особливого значення у війську, тож беріг, як зіницю ока.
П'ять днів продовжувався похід безлюдними просторами Дикого Поля, під час яких не відбулося будь-яких подій, якщо не рахувати кількох дрібних сутичок між запорізькими чатами і проводами коронного війська, висланими на розвідку та здобуття «язиків» у степ. Пану Потоцькому вельми не поталанило у справі здобуття того самого «язика», натомість козакам удалося полонити двох жовнірів з хоругви пана Лянцкронського і навіть шляхтича, яких Хмельницький, з огляду на відомі одному йому міркування, коротко допитавши без будь яких тортур, наказав відпустити, попередньо роззброївши і відібравши у них коней. У відповідь на пихату фразу шляхтича: «Ліпше убий мене, здрайцю, інакше обіцяю, як Бога кохам – я повернуся на брону ойчизни до пана гетьмана і не заспокоюся, доки не відряджу до диявола твою чорну душу!», – Хмельницький лише засміявся йому в очі і кинув за мить до того, як повернути коня і помчати геть:
– їхав би ти, пане, до Великопольщі, там твоя ойчизна. Тут лише твоя смерть!
І рухалися далі полки, щодня долаючи не менше двадцяти верст відстані до Корсуня і до нової битви. На обрії, трохи на південний схід від напрямку руху козацького війська, здіймалася хмара жовтавої куряви з-під копит коней татарської орди. Тугай-бей, як і раніше, вважав за доцільне триматися на відстані кількох верст від козаків, підкреслюючи тим самим своє відношення до тимчасових союзників і одвічних ворогів – лише виконання домовленостей без будь-якого зближення і вияву прихильності.
А Богун навіть під час спокійного переходу не втрачав жодної хвилини, яку міг використати для військового навчання. Засвоїв-бо ще з часів січової молодості – військо сильне не кількістю, а духом. І ніщо не ліпше для духу воїна так, як чітка військова дисципліна і впевненість у людині, що стоїть поруч. Тож із завзяттям містечкового возного[22] взявся він за посилення дисципліни серед козаків своєї сотні, тобто серед людей, які всього кілька тижнів тому були простими собі селянами, міщанами або й розбишаками з плавнів чи Чорного лісу. І хоча Богун не міг дозволити собі відбирати в козаків задля навчань короткий час відпочинку після багатомильних маршів спекотними просторами Подніпров'я, він знайшов інший вихід: помітивши, що новобранці пересуваються під час переходів безладними купками, Іван взявся за справу послідовно і наполегливо. Одразу ж після короткого привалу для обіду першого дня після виступу із Жовтих Вод він зібрав докупи всіх своїх курінних[23] і наказав після привалу вишикувати сотню оборонною рукою. І тут почалося. Новобранці, не розуміючи, чого від них потребують, збилися великими юрбами обабіч возів. Стояли без руху, лише тривожно позираючи на обрій. Та навколо було тихо і спокійно, зникли навіть сліди пересування загону Тугай-бея. Богуна від побаченого покоробило, і він ледь-ледь втримав себе