Дядечко на ім’я Бог. Євген Положій
Читать онлайн книгу.
мандрівника, безтурботним і простим. Тому я мушу зосередитись на найголовнішому. По-перше, мама нарешті надіслала CMC: радила бути обережним і уважним. Коли я не знав, що робити далі, то кілька разів поривався подзвонити, але можлива сума виставленого мобільним оператором рахунку стримувала мене від необачних дій. Як там кажуть у рекламі й пишуть у рахунках: UMC – більше, ніж ви очікували! Значно більше, що там і казати! По-друге, батько так і не озвався.
Я навіть не знаю, як описати Іко, як взагалі описувати японців, якщо в них, наприклад, не пофарбоване волосся або немає сережки у вусі? Маленькі, чорняві, очі карі, що ще? В Іко прямий ніс – у моїй уяві, не типово японський, але скільки тих японців я бачив? Цікаво, а який вигляд має типовий українець в уяві японця, якщо взяти до уваги те, що мене, світловолосого, вона прийняла за італійця? А який вигляд має типовий українець у моїй уяві? Ми вийшли з автобуса, і буквально за п'ять хвилин на трасі Іко майстерно застопила машину. З'ясувалося, що до Мадаби їхати зовсім недалеко. Ми без труднощів знайшли церкву Святого Георгія і, заплативши один ді на двох (платив я), прослизнули крізь натовп, здається, французів. Це чудесно: Юдея, Єрихон, Мертве море, Червоне море, викладені на підлозі храму мозаїкою, – прекрасна робота стародавніх майстрів, ми не дарма сюди їхали! Мапа місцями не збереглася, де-не-де смальта повипадала й затерлась, але загалом вражала як фактом свого існування, так і цільністю уявлення древніх про навколишній світ. Натовп туристів прибував, нас весь час відтісняли вбік, врешті ми вийшли на вулицю і піймали таксі, яке довезло нас до гори Нево за два ді (платили навпіл).
У 2000 році тут побував Папа Римський і посадив оливкове дерево на честь Мойсея, а на честь візиту Папи італійський скульптор зробив величезний хрест із крученого металу і товстого дроту. Я думаю, це обговорили заздалегідь: спочатку Папа, потім – хрест, спочатку Мойсей, потім оливкове дерево. Вразило гігантське млинове жорно, яке слугувало колись монастирською брамою. Щоб їх зачиняти чи відчиняти, штовхаючи, монахам доводилось, певне, попітніти, подумав я, але, придивившись уважно, побачив залишки механізму, який допомагав легко пересувати камінь навіть одній людині. Древні були не дурні, це очевидно.
– Подивись, там Земля обітована! – сказала Іко і показала рукою в далечину.
– Ізраїль?
– Певне.
– А чим славиться ця гора?
– Мойсей одного разу не послухав Господа, і той пообіцяв, що Мойсей побачить Землю обітовану, до якої він так довго вів свій народ, але не потрапить до неї. Мойсей побачив її саме з цієї гори – і невдовзі помер. Його поховано десь тут, але ніхто не знає, де саме. Відтоді гора Нево вважається святим місцем.
– Звідки ти все знаєш?
– Я вивчаю релігію і культуру в Токійському університеті.
– А-а… – промовив виразно я.
Нарешті ми вмостилися на каміння трохи поїсти, сонечко пригрівало все дужче, настрій був просто відмінний. Ми їли апельсини, банани і роздивлялись туристів,