Дядечко на ім’я Бог. Євген Положій
Читать онлайн книгу.
і Великдень усі політичні виродки у церквах зі свічками стоять…
– Мойсей до останніх днів бачив, наче орел. А щодо справедливості Бога… тут є багато думок і коментарів. Хто сказав, що Бог має бути справедливим і добрим? – Іко підвелася. – Нам, мабуть, пора. Їдьмо дивитися на Мертве море, я хочу покупатися, кажуть, на воді там можна просто лежати – настільки вона важка і солона.
Я закинув наплічника на спину. Нічого не скажеш, добре, мабуть, бути пророком Мойсеєм. Чому саме йому випала така честь – репрезентувати нову мораль, нову релігію, тобто того самого, але все-таки нового, Бога? Чим він заслужив на таке? Чим керується Бог у таких випадках? Ми вийшли на дорогу і простояли хвилин десять, поки нас не підібрав місцевий автобус, забитий бедуїнами. Ми сіли на наплічники спиною до водія, так що нас мали змогу без перешкод розглядати майже всі пасажири. Жінки із закритими обличчями, одягнуті в чорне, суворі чоловіки в картатих червоно-білих палестинських хустках-куфіях, замурзані діти. Бедуїни спостерігали за нами, а я спостерігав за ними. Я думав, як живуть ці люди, що їм сниться, про що вони мріють, як складається їхній день, з чого складається їхнє життя, у чому їхнє щастя? Такі ж питання щодо нас, певне, жевріли і в їхніх головах, але, якби вони запитали, в чому сенс мого життя, боюся, мені було б важко відповісти.
– Як вас звати? – запитав, не обертаючись, водій. Він весь час курив, як і всі чоловіки в салоні. – Звідки ви?
– З України. Мене звати Джон Леннон, а це – Йоко Оно, моя дружина, – швидко відповів я. Іко зробила круглі очі й ледь не розсміялася. – Ми їдемо до Мертвого моря, хочемо подивитись.
– Я – Ахмет! – сказав водій. – Тут не дуже далеко. Ми повертатимемо праворуч, тож я висаджу вас на перехресті – там пройдете пішки або під'їдете машиною, о'кей?
Була лише перша година дня. Я прикинув, що як усе складеться добре, то ми запросто встигнемо сьогодні в Амман. Ми пішли, узявшись за руки, крізь сади, крізь чудово-весняне повітря, нам хотілося співати. До Мертвого моря, однак, виявилося далеченько, але Іко вкотре вже за сьогодні пощастило в автостопі. Нас підвіз зовсім молодий хлопець на старенькому «фольксвагені», забитому до краю якимось лахміттям. Він їхав мовчки, курив і всміхався, Іко дуже хотіла його розпитати про місце, де хрестили Ісуса, але хлопець лише кивав головою і казав: «Велком, велком!» Вони всі так кажуть, навіть діти, – вітають тебе у власній країні і запрошують почуватися спокійно. Водій, навіть не згадавши про гроші, висадив нас біля військового блокпоста і рушив собі далі. Молодий симпатичний офіцер з тонкими вусами на наше запитання про море і Йордан відповів лаконічно. «Мертве море – там, – сказав він і махнув рукою кудись униз у бур'яни. – Йордан – там», – і махнув рукою в інший бік.
Певне, ми потрапили не в найпривабливіший куточок Мертвого моря. На березі скрізь валялося сміття, старі будівельні матеріали, водорості, а посеред усього цього бруду на піску спокійно лежав, виваливши пузо з розстебнутої сорочки, і голосно розмовляв по мобільному телефону волохатий чоловік. Це тривало хвилин десять, не менше.