Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли
Читать онлайн книгу.
земель, вони звернулися до Венеції, і вона віддала Бергамо і Брешу роду Вісконті. Проте з плином часу самі венеційці захопили Падую, Віченцу і Тревізо, а потім Верону, Бергамо і Брешу, а також інші міста в королівстві і в Романьї, і, пойняті хіттю все більшої потуги, стали жахати не лише італійських властителів, а й чужоземних. Наприкінці всі об’єдналися проти них, і одного дня вони втратили володіння, які придбали протягом стількох років коштом величезних зусиль. І хоча в останній час вони повернули собі дещо з утраченого, одначе колишньої потуги і слави їм відзискати не пощастило, і живуть вони, як і інші італійські панства, лише ласкою інших.
XXX
Коли папську тіару надів Бенедикт XII, то побачив, що втратив усі свої володіння в Італії. Побоюючись, як би їх не захопив цісар Людовік, він вирішив заприятелювати з усіма, хто окупував землі, які раніше належали імперії, щоб вони підсобили йому в обороні Італії від зазіхань цісаря. Ось він і оприлюднив декрет, за яким усі тирани, які заволоділи ломбардськими землями, проголошувалися законними володарями, але незабаром по тому сконав, і папою став Климент VI. Цісар, побачивши, як гойно папа роздає землі імперії, не побажав поступитися йому в гойності і одразу проголосив усіх узурпаторів церковних земель їхніми законними державцями, які царювали у своїх містах з цісаревої згоди і дозволу. З цієї причини Галеотто Малатеста з братами поробилися державцями Ріміні, Пезаро і Фено, Антоніо да Монтефельтро – Марки та Урбіно, Джентіле да Варано – Камеріно, Гвідо да Поленте – Равенни, Сінібальдо Орделаффі – Форлі та Чезени, Джованні Манфреді – Фаенци, Лодовіко Алідозі – Імоли і ще багато інших – сили інших земель, отож не зоставалося майже в усіх володіннях Церкви міста без володаря. Ось чому аж до папства Олександера VI Церква залишалася послабленою. Новий папа відновив її владу уже в наші дні, після повалення нащадків узурпаторів. Коли цісар видав свою дарчу, він перебував у Тренто, і скидалося на те, що він лаштується ввійти в Італію. Це спричинило в Ломбардії збройні сутички, під час яких Вісконті опанували Пармою. В цей час помер Роберт, король Неаполітанський, залишивши по собі тільки двох онук, дочок його сина Карла, уже тоді покійного. На смертній постелі він звелів, що влада перейде до старшої онуки, Джованни, під умовою, що вона одружиться з його небожем, угорським царем Андрієм. Прожила Джованна за своїм мужем недовго, бо незабаром звела його зі світу й віддалася за другого свого родича, князя Тарантського Людовіка. Проте угорський цар Людовік, Андріїв брат, щоб помститися за вбивство Андрія, рушив військо на Італію і вигнав з королівства царицю Джованну та її мужа.
XXXI
Під той час сталася одна вікопомна у Римі подія. Такий собі Нікколо, Лоренців син, канцлер Капітолія, повиганяв з Рима сенаторів і, прибравши титул трибуна, очолив Римську республіку. Скориставшись давніми звичаями, він запровадив таку пошану до законів та високих прикмет, що послів до нього