Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли
Читать онлайн книгу.
розбив його. Поки все те діялось, Інокентій помер. Він зажив слави багатьма звершеннями і, крім усього іншого, заклав у Римі шпиталь Святого Духа. Йому спадкував Гонорій III, за якого було засновано закон святого Домініка, а також 1218 року закон святого Франциска. Цей римський першосвященик вінчав Фрідріха, якому Іоанн, нащадок Балдуїна, царя Єрусалимського, який ще перебував в Азії з рештками християн, дав за жінку свою доньку. За віно він узяв і титул царя Єрусалимського. Ось чому всі неаполітанські королі носять звання ще й царів єрусалимських.
XXI
В Італії тоді було заведено так: римляни вже не призначали консулів, а натомість передавали владу то одному, то кільком сенаторам; до того ж усе ще існувала Ліга, яку створили проти Фрідріха Барбароси ломбардські міста Мілан, Бреша, Мантуя, Віченца, Падуя і Тревізо. Цісаря підтримували Кремона, Бергамо, Парма, Реджо, Молена і Тренто. Інші міста й замки Ломбардії, Романьї і Тревізької марки виступали то за одну, то за другу сторону, як до обставин. За Отона III приїхав до Італії такий собі Еццеліно, і тут у нього народився син, від якого появився другий Еццеліно. Той, бувши дуже багатим і сильним, зійшовся з Фрідріхом II, який, як уже згадувалося, зробився папиним ворогом. З поміччю і за сприяння Еццеліно Фрідріх прийшов до Італії, захопив Верону і Мантую, зруйнував Віченцу, узяв Падую і розгромив армію об'єднаних земель, а потім подався в Тоскану. Тим часом Еццеліно підгорнув усю Тревізьку марку. Проте Феррари він не захопив, оскільки її боронили Аццоне д'Есте і папські загони в Ломбардії. Тільки-но з Феррари було знято облогу, римський першосвященик зробив її своїм леном і віддав Аццоне д'Есте, і правителі, які пішли від того, сидять там і сьогодні. Фрідріх, зупинившись у Пізі, побажав підкорити Тоскану і при цьому, виявляючи своїх друзів і недругів, посіяв страшенну колотнечу, яка занапастила Італію, бо всюди наплодилася велика кількість гвельфів і гібеллінів; гвельфами іменувалися прибічники Церкви, а гібеллінами – прихильники імператора. І вперше ці назви пролунали в Пістої. Покинувши Пізу, Фрідріх заходився звідусіль вдиратися на церковні землі й пустошити їх. Папа, не знайшовши іншої ради, проголосив хрестовий похід на нього, як ото його попередники проти бусурманів. І Фрідріх, боячись, коли б його, бува, не відцурались усі прихильники, як це сталося з Фрідріхом Барбаросою та іншими його предками, завербував на службу чимало сарацин. Щоб дужче прихилити їх до себе і до того ж мати в Італії підпору, якій папські відлучення були б нестрашні, він передав їм Ночерське володіння, зміркувавши, що, маючи якесь пристановище, вони служитимуть йому ліпше й вірніше.
XXII
Папство перейшло до рук Інокентія IV. Страх його перед Фрідріхом був такий великий, що він вирушив до Генуї, а відтак у Францію, де влаштував у Ліоні собор, на який зібрався приїхати і Фрідріх. Але йому перешкодив бунт у Пармі. Виведений з себе провалом своїх починань, він подався в Тоскану, а звідти в Сицилію, де й помер. У Швабії в нього зостався