Нотатки про Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
Тепер і я хочу трохи потішитися. Не кажіть йому про Срібного. Але це все, безумовно, ніщо порівняно з головним запитанням: хто вбив Джона Стрейкера? Ось тому ми з вами й повертаємося до Лондона вечірнім поїздом.
Слова мого друга вразили мене як грім серед ясного неба. З якої причини він вирішив припинити так успішно розпочату справу? Я був настільки приголомшений, що не промовив жодного слова аж до будинку Стрейкера.
Полковник та інспектор чекали на нас у вітальні.
– Ми з доктором Ватсоном повертаємося до столиці сьогодні вечірнім експресом, – із порога заявив Голмс.
Від здивування очі інспектора округлились, а полковник лише зневажливо скривив рота.
– Отже, ви зрозуміли, що знайти вбивцю нещасного Стрейкера вам не вдасться?
Голмс непевно стенув плечима.
– Тут є деякі труднощі, – сказав він. – Але я схильний думати, що у вівторок ваш кінь вийде на іподром. У вас є фотографія містера Стрейкера?
Інспектор витяг із кишені картку й передав її Голмсові.
– Любий Грегорі, ви вгадуєте мої бажання. Якщо дозволите, я залишу вас на хвилину, мені конче треба поставити одне запитання служниці.
– Мушу сказати, що я розчарований у нашому помічникові, – вимовив полковник Росс, провівши Голмса поглядом. – Як на мене, то з його приїздом ми не просунулись ані на крок.
– Проте я впевнений, що ваш кінь братиме участь у забігу, – зазначив я.
– Це його думка, – знизав плечима полковник. – Мені було б спокійніше, якби кінь стояв у своєму стійлі.
У цей час Голмс знов увійшов до кімнати.
– Що ж, джентльмени, – бадьоро вигукнув він, – тепер я готовий їхати!
Коли ми вже влаштувалися в екіпажі, один із працівників стайні відчинив нам ворота. Голмс раптово перехилився через борт і торкнув конюха за рукав.
– У вас у загоні декілька овець, – сказав він. – Хто їх доглядає?
– Я, сер.
– Останнім часом із ними не відбувалося нічого дивного?
– Нічого такого, сер. Щоправда, троє почали кульгати.
Ця відповідь кинула Голмса в захват. Він потер руки.
– Дивно, Ватсоне, успіх сам іде до наших рук! – шепнув він мені й додав: – Грегорі, раджу вам звернути увагу на цю незвичну епідемію. Їдьмо!
Вираз обличчя полковника Росса став іще більш скептичним, але порада мого друга дуже зацікавила інспектора.
– Ви гадаєте, це важливо? – запитав Грегорі.
– Надзвичайно. І ще хочу звернути вашу увагу на поведінку собаки в ніч злочину.
– Але пес поводився як завжди.
– Ось це й дивно, – зазначив Шерлок Голмс.
Чотири дні по тому ми з Голмсом вирушили до Вінчестера, щоб подивитись кінні перегони на Кубок Вессексу. Полковник Росс зустрів нас біля вокзалу. Він посадовив нас у свій екіпаж і повіз на заміський іподром. Упродовж усієї подорожі полковник тримався дуже холодно.
– Про мого коня й досі немає ніяких звісток, – нарешті процідив він.
– Скажіть,