Нотатки про Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
мовчання, полковник сказав:
– Ми понадіялися на ваше слово і не стали виставляти іншого коня… Зачекайте, що це? Срібний – фаворит?
– П’ять до чотирьох на Срібного! – лунало з трибун. – П’ять до чотирьох на Срібного! П’ять до п’ятнадцяти на Десборо!
– На старті підняли номери! – вигухнув я. – Усі шість коней на доріжці.
– Усі шість? Так що ж це, мій кінь бере участь? – розхвилювався полковник. – Але я не бачу там Срібного!
– А хіба це не він?
Тільки-но я вимовив ці слова, як повз нас проскочив міцний гнідий огир, несучи на собі жокея, вдягненого в червоне й чорне, в кольори полковника Росса.
– Це не мій кінь! – закричав власник скакуна. – На цій тварині немає жодної білої шерстинки. Що ви затіяли, містере Голмс?
– Не хвилюйтеся, краще постежмо за перегонами, – спокійно відповів мій друг, дивлячись у мій бінокль. – Чудово! Відмінний старт! Зараз вони з’являться!
З нашого екіпажа було чудово видно коней, що наближались. Усі шість скакунів ішли поряд, але десь із середини дистанції вперед вирвався Десборо. Проте майже відразу його дуже стрімко обійшов жеребець полковника. Він першим досяг фінішу, обігнавши головного суперника на добрих шість корпусів. Ірис герцога Балморала з великим відривом прийшов третім.
– Головний приз – мій, – задихнувся полковник. – Присягаюся, я нічого не тямлю. Містере Голмс, чи не час вам пояснити, що тут відбувається?
– Звісно, полковнику, невдовзі ви про все дізнаєтеся. Ходімо всі гуртом глянемо на переможця.
– Ось він, сказав Голмс, коли ми ввійшли до падока, де мають право перебувати лише власники коней та їхні друзі. – Протріть йому морду та праву передню ногу спиртом і переконайтеся, що перед вами Срібний.
– Усемогутній Боже!
– Я знайшов коня у злодія та вирішив випустити його на іподром у тому вигляді, в якому його сюди привезли.
– Любий Голмсе, ви просто чарівник! Кінь має цілком здоровий вигляд, ніколи в житті він не бігав так, як сьогодні. Прийміть мої вибачення за те, що я мав сумнів щодо ваших здібностей. Але я буду вдячний вам іще більше, якщо ви також зможете знайти й убивцю Джона Стрейкера.
– Це вже зроблено, – мов нічого й не було повідомив Голмс.
Ми з полковником приголомшено втупились у нього очима.
– Ви… знайшли вбивцю? І де ж він?
– Тут.
– Де?
– Стоїть просто переді мною.
Щоки полковника спалахнули.
– Я дуже зобов’язаний вам, містере Голмс, – сказав він. – Однак те, що ви зараз кажете, я сприймаю або як невдалий жарт, або як образу.
Шерлок Голмс розсміявся.
– Завіряю вас, полковнику, мені й на думку не спадало вважати вас причетним до злочину, – сказав він. – Справжній убивця стоїть за вашою спиною.
Він зробив крок уперед і поклав руку на загривок чистокровного скакуна.
– Срібний! – в один голос скрикнули ми з полковником.
– Так, убивця – цей кінь. Але його провину пом’якшує та обставина, що він був змушений захищатись, а Джон Стрейкер виявився людиною, котра не заслуговувала на довіру…